Срібники Володимира Святославовича

 

Олег Однороженко: Герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона ("Погоня Руська"), як державно-династичний герб України-Руси

 У тривалій та звивистій історії української геральдики особливе місце посідає герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона, – «въоруженъ воинъ змїѧ поправ мужественно». Саме це зображення найдовше уживано як державно-династичний герб України-Руси – від початку XIV ст. й до XVIII ст. Поява ж цього геральдичного сюжету, вірогідно, пов’язано з королем Руси Юрієм І (1301–1308). Правитель уживав гласний герб із зображенням хреста св.Юрія, що згодом трансформувався у земельний герб Волині та Брацлавщини (Східного Поділля). Поруч із цим знаком уживано від того ж часу й герб із фігурою св. Юрія. Його представлено, зокрема, на печатці 1324 року міста Володимира, тогочасної столиці Руського королівства.

Від другої половини XIVст. герб зі св. Юрієм набуває територіального значення – його вживають князі литовського походження задля позначення своїх володінь на теренах колишнього Руського королівства А далі він стає династичним гербом руських княжих родів, котрі свої початки виводиди від князя Володимира Великого, – Острозьких, Заславських, Четвертинських, іноді навіть і Вишневецьких. 

Від XVІ ст. цей герб набуває власної назви – «Погоня руська» – за аналогією з «Погонею литовською» – литовським державно-династичним гербом. Врешті, саме сюжет зі св.Юрієм мав стати державним гербом Великого князівства Руського, після укладання Гадяцької угоди (1658). Саме його представлено в складеному гербі 1659 року гетьмана Івана Виговського, поруч із коронним Орлом та литовською Погонею.

Післяісторія герба зі св.Юрієм дуже подібна з сумною історією старожитньої назви нашої країни Руси (Росії), яку на початку XVIII ст. привласнила собі Московська держава. Гербом останньої від кінця XV ст. було зображення світського воїна-змієборця на коні («єздєц», «государь»), і лише від початку XVІІІ ст. це зображення (очевидно – під впливом української/руської геральдики), почали трактувати як св. Георгія. Тож не дивно, що під час Національної революції 1917–1920 років цей наш старовинний державний герб навіть не фігурував серед претендентів на герб нової Української держави. Як, утім, і призабута назва «Русь»…

Текст Oleg Odnorozhenko. Ілюстрація: родовий герб і генеалогічне дерево князів Четвертинських із праці Афанасія Кальнофойського «Тератургіма» (Київ, 1638)

Герб роду Косачів

 25 лютого (13-го за ст.ст.) 1871 року у Звягелі на Волині у дворянській родині Косачів з'явилася на світ майбутня зірка першої величини в нашій літературі – Леся Українка. 

Косачі походили із українського козацького шляхетства, яке після скасування Гетьманщини отримало дворянські права. 

Герб їхній був такий: «Щит розтято; в першому, блакитному, полі срібний бунчук, у другому, золотому, три срібних бруски у стовп. Надшололоник: три страусові пера» (Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник / С рисунками Е.Нарбута. Санкт-Петербург: Изд. Чернигов. дворянства, 1914. С.80).

Статуя лицаря з гербом Галичини

Львів. Статуя лицаря з гербом Галичини від різьбяра Тадея Блотницького на фасаді кам'яниці на вулиці Валовій, 11, збудованої впродовж 1909-1910 років для Сабіни Фрідлер за проєктом архітекта Артура Шлеєна. Вересень 2015 року.

Герб французької королеви Анни Ярославни

Кирилл Серебренитский: О проблеме новодворянства

 ... На днях снова я увидел, случайно, в какой-то группе, - очередной новодворянский герб, - 

с обычным в таких случаях, монотонно бубнящим сопровождением: 

"...утверждённый герольдией канцелярии дворянского двора ея де-юре величественного высочества де-факто государыни госпожи княгини императрицы ....".  

Красивая картинка, - их новодворяне заказывают профессионалам, - и услуга такая широко предлагается - "эксклюзивный герб для вашего потомства". 

Как полагается: четыре или пять полей с традиционными символами, и в павлиньих или страусовых перьях - рыцарский шлем или корона. 

В очередной раз я прокомментировал: 

"Геральдика позднего периода, - когда рыцарские обеты стали вытесняться дворянской присягой, и возникла зависимость нобилитета от государства, - предполагает, что в герба должны присутствовать, во-первых, государственные атрибуты, указывающие, во-вторых - указания на заслуги, которые позволили этому роду обрести дворянство. 

А посему: в гербах дворян, рождённых в подданстве СССР, непременно должны присутствовать серпики с молоточками. На месте рыцарского шлема должна пребывать, в строгом соответствии с исконными положениями геральдического искусства, шляпа, кепка или зелёная фуражка с красной звездой околышем соответствующего рода войск. И перья должны быть петушиные или гусиные, поскольку в колхозах и совхозах павлинов и страусов не разводили". 

*** 

Это не сарказм, это - действительно, - вариант изложения моего воззрения на явление постсоветского новодворянства. 

Не следует запрещать рисовать новые гербы, если этому кому-то нравится. Достаточно просто прекратить при помощи этих гербов врать, и себе, и почтеннейшей публике. 

*** 

Дворянин - это понятие не имеет совершенно никакого отношения к духовности, генетике, культуре, чести, достоинству, патриотизму и тд. 

Это - не более, чем юридический феномен, который до сих пор поддерживается законодательством некоторых стран. 

На территории ПостСССР статус дворянина определяет декретом Совнаркома от  ноября 1917 года, о запрете титулов, сословий и  сословных привилегий, то есть закон об уничтожении дворянства.  Этот декрет никто никогда не отменял. Это просто спящий закон, как и многие другие, ему подобные.  То есть: никаких дворян не было в СССР и нет в странах ПостСССР. 

*** 

... - А я тогда кто? 

Микола Бандрівський: Жидачівське князівство і чому ми про нього мусимо пам’ятати

Наступного - 2023 року минає рівно 630 років відтоді, як було утворене Жидачівське князівство.

А, почалося все з того, що король Владислав ІІ Ягайло (син литовського князя Ольгерда і його другої дружини тверської княжни Уляни Олександрівни) у 1393 році видав декрет про утворення окремого Жидачівського князівства. Гербом цього князівства були три крокуючі "леопардові леви", розвернуті головами вліво. 

Князем став Федір Любартович.

І, цим декретом була створена не якась номінальна слабка одиниця, яка лише на словах, чи на папері, називалася князівством, а таки справді - окреме державне утворення, яке постало на руїнах колись могутньої, на підкарпатських землях, величної спадщини династії Романовичів.

Звісно, існувало Жидачівське князівство недовго: всього 49 років. Але ж якими насиченими на різноманітні події були ці роки! 

Про виняткову складність і тривожність тогочасного військово-політичного життя на нашому Підгір’ї свідчить хоча б той факт, що до 1390 року численні угорські військові залоги знаходилися у замках в самому Жидачеві, у наскельній фортеці Тустань і, як припускають, на замку в Стрию.

Про потугу і важливість Жидачівського князівства свідчать, щонайменше, два факти: по-перше, до складу цього князівства входили такі міста як Ходорів, Стрий (до 1403 року), Долина, Журавно, Руда та ін., а також 170 сіл і селищ. По-друге, військовий підрозділ Жидачівського князівства брав участь у Грюнвальдській битві 1410 року із військами Тевтонського ордену.

Іншими словами, близько 600 років тому на теренах сучасної Львівщини впродовж сорока дев’яти років існувало князівство з центром у Жидачеві, яке, як пише Іванна Папа, мало усі атрибути середньовічної феодальної держави: окреме військо, розгалужену адміністрацію, свій герб та прапор. І, що особливо цікаво - сюзерени цього князівства видавали спеціально для нього грамоти давньоукраїнською мовою.

Олег Однороженко: Книга про геральдику

Друзі та колеги!

Радий всіх повідомити, що у видавництві "Фоліо" щойно вийшла друком моя книга "Де, коли й чому виникли герби? Вступ до візантійської геральдики Х–ХІІ ст. – Харків, 2022. – 320 с.". 

Тема цього дослідження це справжня "ГЕРАЛЬДИЧНА TERRA INCOGNITA". І ось чому:

Майже пів століття спливло відтоді, як найвизначніший сучасний дослідник геральдики Мішель Пастуро оголосив про досягнення консенсусу в західній історіографії щодо появи геральдики на «турнірних майданчиках десь між Луарою та Рейном в першій половині ХІІ ст.». Відтоді ця теза про час і місце народження найяскравішої знакової системи в історії людства стала панівною в історичній літературі...

Ця книга про передчасність будь-яких наукових «консенсусів» і безмежність наукового пошуку, де жодне важливе питання годі «закрити раз і назавжди». На тлі поглибленого вивчення геральдичних традицій латинського Заходу вражає дотеперішня мізерна увага дослідників до знакових систем православного Сходу, цього справжнього центру тогочасної Цивілізації. А між тим, тисячі зображень щитів, із різноманітними на них фігурами та знаками, що представлені на печатках і монетах, мозаїках і фресках, іконах і мініатюрах, їх описи в епічних творах і хроніках, виразно вказують на християнський Орієнт як батьківщину геральдики.

Саме Дунайський кордон Імперії ромеїв, гірські фортеці Кападокії та Кілікії були тим місцем, де в Х ст. започатковано практику вживання на щитах сталих розпізнавальних знаків, із яких невдовзі постали найдавніші особові, родові й урядові герби. Ця знакова система виявилася настільки візуально виразною та практичною, що в наступні кілька століть вона поширилася серед усіх сусідів Візантії. І серед них, за часом появи найдавніших гербів, країни латинського Заходу були не на другому, і навіть не на третьому місці...

Надзвичайно хочу подякувати всім друзям і колегам, які допомагали мені в написанні та виданні цієї книги: Олексію Шереметьєву, Богданові Завітію, Євгенові Однороженку, Ігорю Мосійчуку, Леонтієві Войтовичу, Мирославові Волощуку, Георгію Папакіну, Зенону Пєху, Марчіну Глебьонку, Ігореві Тесленку, Віталієві Перкуну, Наталі Старченко, Наталі Білоус, Вірі Ченцовій, Олексієві Руденку, Анні Шерман, Андрієві Клосу, Дмитрові Неймашу, Рафаїлу Гончарову, Юрію Нетребі, Дмитрові Гордієнку, Володимирові Поліщуку, Олексію Шаланді, Андрію Радаману. 

Особливі слова вдячності видавництву «Фоліо» та його директору Олександру Красовицькому, які взяли на себе важку працю з підготовки до друку та видання нашого історико-геральдичного дослідження. 

І врешті - щиро дякую Артемові Щиголю (на фото ми разом із ним), зусиллями якого створено чудові реконструкції візантійських гербів, що їх представлено в книзі.

Замовити електронну або паперову версію книги можна на сайті видавництва Фоліо:

https://folio.com.ua/books/De-koli-y-chomu-vinikli-gerbi-Vstup-do-vizantiyskoyi-geraldiki-H--HII-st

Прошу всіх придбати це видання, з огляду також на те, що навдовзі в тому ж видавництві "Фоліо" має вийти перший том мого дослідження про "Геральдику середньовічної Руси", з яким книга про геральдику Візантії становить органічну цілісність

Двуглавый орел

Двуглавый орел — символ, присутствующий в иконографии и геральдике нескольких индоевропейских культур. 

В Европе оно происходит от хеттского двуглавого орла, дошедшего до западного Средневековья через Византию. 

В 16 веке двуглавый орел был самым мощным до того времени геральдическим знаком, так как символизировал союз имперского достоинства Священной Римской империи (Империи Габсбургов) с Испанской монархией, включая кастильские общины и наместничества в американских и азиатских землях. 

Двуглавый орел станет эмблемой Габсбургов в Мадриде и Вене. В Мадриде последним Габсбургом был король Карлос II, умерший 1 ноября 1700 года. В Вене имперский орел действовал до Сен-Жерменского договора (1919 г.) в Австрии, установившего Австро-Венгерскую монархию; последний император, Карл I Австрийский и IV Венгерский. 

Двуглавый орел также является эмблемой 33-й степени Старого шотландского обряда. 

Символика двуглавого орла указывает на то, что одна его голова смотрит в бесконечность прошлого, а другая — в бесконечность будущего, тем самым показывая, что настоящее есть лишь тонкая линия соприкосновения двух вечностей. Двуглавый орел символизирует мудрость для порядка, одна из голов представляет прогресс, а другая порядок.

Олег Однороженко: Герб великого князя і самодержця Русі Владислава Опольського

У фламандському гербовнику 14 ст. "Wapenboek Gelre" міститься цілий ряд гербів пов'язаних з Русью (Україною). 

Серед них - герб великого князя і самодержця Руської землі (1372-1379) Владислава Опольського.  

Зображення вміщено на таблиці з гербами короля (1342-1382) Людовика Анжуйського та його васалів - князів Мазовії, Сілезії та графів Святоюрських (цей рід словацького походження також мав стосунок до Русі та полишив свій слід в нашій геральдиці).

 Герб Владислава розміщено в середині таблиці - золотий орел на блакитному полі. В підписі фламандською мовою зазначено, що він є герцогом Руси та Ополя: hertoge van rusen ende van nopel.

Die Fahne des Königreiches Galiciens und Lodomerii

Die Fahne des Königreiches Galiciens und Lodomerii.

Gerade diese Erde, und nicht Moskowija, soll von Rus heißen. Das ewige Gedächtnis und der ewige Ruhm dem Gesetzlichen König des Königreiches Russisch - Seiner Königlichen Majestät WILGELM von HABSBURG (der, wie Wassil Wyschiwannyj bekannt ist)

Право на Герб

Для того чтобы быть обладателем Фамильного Герба, не обязательно иметь дворянские корни. Ведь Герб - это далеко не признак дворянства. Гербы были и у кузнецов, и у садовников, и купцов. Дело не в происхождении. Герб - это отличие Вашего рода. Например, фамилия - это тоже отличие Вашего рода, только в буквенном исполнении, а Герб - в графическом. Каждый человек может иметь герб.

Личный герб воплощает статус его обладателя как субъекта частного, является олицетворением его чести и достоинства, его опознавательным средством, а также – в силу традиции – символом его семейных, родственных связей. Существование личного, родового герба соответствует традициям и обычаям европейской геральдики и современного гражданского права. Идея личного (родового) герба и право лица на таковой не противоречит ни конституционному принципу равенства, ни иным нормам законодательства.

Личные гербы могут употребляться без государственной регистрации либо вноситься в государственные реестры. Герб должен рассматриваться как объект права, и непосредственной задачей развития гербового права обеспечение формального признания личного герба в этом качестве.