Архетип хороброго лицаря

 Оскільки дуже імовірно, що діти в майбутньому зустрінуть жорстоких ворогів, дозвольте їм щонайменше почути про хоробрих лицарів та героїчну відвагу. Інакше ви зробите їхню долю не світлішою, а тільки більш похмурою. 

Клайв Стейплз ЛЬЮЇС

Варто додати, що архетип хороброго лицаря - це не потворні "супергерої", завжди відділені від "натовпу", який вони "рятують". Всотуючи історії про лицарів, хлопчики вчаться дивитися у обрій, сповнений мандрами, мріяти про рукоять меча у долоні та скарби драконячої мудрості.

Король Швеції посвятив у лицарі учасників гурту АВВА

 

Король Швеції посвятив у лицарі учасників гурту АВВА

Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

 Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

Алла Соколова

Соколова А. В. Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (мистецтвознавство). Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2021.

https://chtyvo.org.ua/authors/Sokolova_Alla/Vizantiisko-lytsarskyi_kulturnyi_fenomen_u_relihiinykh_i_tvorchykh_tradytsiiakh_Brytanii-Anhlii_ta_R.pdf

У дисертації досліджено історичні взаємодії Британії-Англії та Русі-

України від візантійсько-християнського періоду неподіленої церкви до

XVII століття з опорою на лицарсько-аристократичні принципи культурних

відносин націй. Визначено особливості націєтворення в середньовічній Євро-

пі, коли християнська релігійна єдність стає визначальною для всього мате-

рикового простору, охоплюючи й острівні землі Британії.

Виявлено закономірність впливу візантійської цивілізації на культуру

Британії-Англії і Русі, визнано візантійську модель державотворення як зра-

зок для культурних інститутів Британії-Англії та Русі-України.

Збагачено історичні дані про візантійську культуру як цілісність бага-

тьох складових, серед яких головними були досягнення давньогрецької (елі-

ністичної), римської цивілізацій і християнські цінності. Візантія ніколи не

зазнавала глибокого культурного розриву зі своїм минулим, що своєрідно

вплинуло на процес становлення, розквіту і занепаду Візантійської імперії.

Досліджено динаміку культурних, торговельних і релігійних зв'язків

між Візантією і Британією. Збагачено історичні дані про візантійську культу-

ру як цілісність багатьох складових, серед яких головними були досягнення

давньогрецької (еліністичної), римської цивілізацій і християнські цінності.

Розглянуто салонна й духовна театральної культури Візантії, світське і духо-

вне начало візантійського театру.

Досліджено духовні танці, популярні в аристократичних колах доіконо-

борчої Візантії як основу танцювальної церковної культури. Підтверджено її

спадкоємність щодо сакральності античної танцювальності й рухів-жестів-

поз, «дематеріалізації». Охарактеризовано хореографічну цілісність європей-

ської танцювальності як «балету ніг», на відміну від «балету рук і тіла» на

Сході.

Виявлено тяжіння британського язичництва до християнських ідеалів і

цінностей за аналогією скіфо-слов’ян у Криму, які прийняли християнство в

І столітті н. е. Це заклало основи культурної генетики православного віроспо-

відання.

Розкрито православну основу духовної культури Британії-Англії в ре-

зультаті прийняття християнства в епоху неподіленої церкви IV–XI століть,

що набуло втілення у творчості бардів і в унікальній протосалонній культурі

англійських масок. Доведено, що ірландські барди виконували ряд важливих

функцій, зокрема освітню, релігійну і світського примирення, єднання. Барди-

арфісти складали божественні хвалебні панегірики, які правомірно порівню-

вати з візантійськими. Підкреслено паралелі спадщини бардів з кобзарською

творчістю.

Висвітлено, що друїди були носіями високої освіченості, викликаючи

цим глибоке неприйняття у римлян і їхніх послідовників в Західній Європі з

властивим їм раціоналістичним мисленням. Розкрито давні західні правосла-

вні традиції, сформовані під впливом містицизму друїдів, слов’янських волх-

вів і християнської містики у військових діях козаків-характерників. Підкрес-

лено вплив философії друїдів на мислення європейців (Я. Беме, У. Блейк,

І. Моргануг, Т. Лірі, унікальний мандрівний мудрець Г. Сковорода, білорус

Д. Смирнов).

Визначено, що слов'янська культура, пов'язана з існуванням волхвів,

свідчить про схожість звичаїв і традицій з буттям друїдів. Така схожість ви-

ражалося в соціально привілейованих функціях, в аксесуарах, одязі; магічний

характер обрядності жорстоко переслідувався на Заході, але в певних межах

допускався (і допускається) в православ'ї.

Висвітлено етапи виникнення й становлення релігійно-культурних від-

носин Британії і Русі, у центрі яких перебували інтенсивні контакти русів і

бритсько-кельтських учених-проповідників. Підкреслено вплив духовного

мистецтва танцю, як спадщини Візантії, на український схід і британський за-

хід.

Визначено, що ірландці-британці поширювали ранні християнські й

гри-горіанські піснеспіви, зокрема поліфонно-ісонні, їм належить внесок у ро-

звиток невменного письма, орнаментації, поліфонії, контрапункту й гармонії.

Зазначено, що Британія в епоху Середньовіччя стала другим після Візантії зо-

середженням чернечої вченості в культурному бутті православ’я.

Визначено кельтський фактор буття України щодо жіночої самостійно-

сті у шлюбних відносинах. Визначено ознаки кельтсько-бритських поетичних

традицій у творчості української народної поетеси Марусі Чурай. Обгрунто-

вано, що козацька культурна традиція відмічена внутрішньою театралізовані-

стю, в якій сам вигляд козака, його одяг, зачіска, музична й риторично-

поетична виученість підкреслювали наслідування кельтської і варязької арис-

тократії, що складала взірець лицарського, воєнного і віросповідального слу-

жіння.

Доведено, що антично-язичницькі і християнсько-містичні традиції ма-

скових і маскарадних дійств у східних і західних православних звичаях були

безпосередньо пов’язані з передріздвяними й різдвяними святами, що зумо-

вило синтез святкової обрядовості вшанування зимового сонцестояння, коля-

ди у слов’ян, сатурналій в англів та аналогічних кельтських свят, пов’язаних з

християнським Різдвом. Сакральна природа різдвяних свят проступає у ря-

дженнях, вечорницях в Україні, у виставах масок-антимасок у Британії-

Англії. Відзначено, що маскарадні традиції проникають в культуру країн кон-

тинентальної Європи, проростають корінням в традиції аристократичної зна-

ті, еволюціонують і набувають нових форм.

Доведено, що маски співвідносяться з протосалонними зібраннями анг-

лійської, італійської і французької аристократії, що беруть початок від інтеле-

ктуального «театру» придворних зібрань у Візантії. Маски сублімувала конф-

лікт в естетичну згоду і підпорядкування волі монарха, були точкою відліку

потрібних контактів і зближень, створювали атмосферу довіри до монархії,

підкреслюючи особисту відданість аристократії і слуг королю. Маски знаме-

нували сакральне дійство, містичний смисл, космічний символ: культ Сонця

— культ Бога — культ монарха як представника Бога на землі.

Маски мали сакрально-вселенський зміст і завершувались спільним

танцем виступаючих і присутніх (revel). В жанрі маски поєднуються місцеві й

континентальні (італійські та французькі) художні традиції, що свідчить про

відкритість культур як необхідну умову прогресу і розвитку, взаємозбагачен-

ня і формування спільного культурного простору.

Танець був ядром Маски, основним засобом залучення багатонаціо-

нальної аудиторії. Танці припускали отримання атактильного досвіду життя

англійського двору, незалежно від рівня володіння англійською мовою, при-

вносили у виставу сакрально-ритуальний сенс.

Жанр придворної маски суттєво вплинув на розвиток англійського те-

атру, який проклав шлях англійській опері, викликнув до життя оригінальну

англійську мадригальну оперу.

Здійснено порівняний аналіз композиції «Вечорниць» П. Ніщинського з анг-

лійською придворною маскою й антимаскою (фальшивою маскою) епохи

правління королів Стюартів, охарактеризовано танцювальне дійство «Вечор-

ниць» як «славильне завершення» обряду-зібрання.

Розкрито мету експедицій чумаків, поведінково-психологічні стереотипи,

властиві українському козацтву, чумацтву і лицарству Заходу.

Здійснено порівняння національних культур, географічно віддалених одна від

одної. Дослідження основ культурної генетики націй надало можливість ви-

явити поведінково-психологічні особливості в унікальних проявах національ-

но-державного буття.

Ключові слова: язичництво, духовно-салонна театральна культура Ві-

зантії, творчість бардів-філідів, ірландсько-бритська чернеча вченість, арис-

тократизм, культурно-релігійні традиції Британії-Англії та Русі-України, ли-

царсько-аристократична культура, духовно-сакральна культура танцю, Вечо-

рниці, придворна Маска, козацтво, чумацтво.

Встаньте, сэр Брайан Мэй ⚔️

It was one year ago today (March 14, 2023) Brian May was knighted.

Arise Sir Brian May ⚔️

Brian's investiture as a Knight of The Realm took place at Buckingham Palace. The knighthood was presented to Brian by His Royal Highness, King Charles.

Ровно год назад (14 марта 2023 года) Брайан Мэй был посвящен в рыцари.

Встаньте, сэр Брайан Мэй ⚔️

Инвеститура Брайана в рыцари Королевства состоялась в Букингемском дворце. Рыцарство было вручено Брайану Его Королевским Высочеством королем Чарльзом.

Maksim Vialkov: Католическое "масонство"

Как известно, Католическая Церковь строго запрещала своим членам вступать в масонские ложи. Этот запрос регулярно нарушался в крупнейших странах с превалирующим количеством католиков среди верующих — США, Франция, Италия, Португалия, Испания и т.д. 

Тем не менее, существовал огромный запрос мирян на такую форму благочестия в том числе, среди тех мирян, которые хотели бы деятельно участвовать, но не смели нарушить церковную дисциплину и послушание церковной иерархии. 

С целью удовлетворения данного спроса, католический священник Майкл Джозеф МакГивни (1852-1890 гг) в 1882 году основал братскую организацию "Рыцари Колумба", которую некоторые исследователи называют "католическим "как бы масонством". Смысл был в создании специальной инициатической организации для мирян, которые хотели бы вступить в какой-нибудь орден наподобие масонства, но не вступали никуда, строго следуя запретам Святого Престола. 

По образцу Рыцарей Колумба были созданы и другие подобные организации, объединившиеся 12 октября 1979 года в Международный Альянс Католических Рыцарей. 

В 1996 году Архидиоцез Хартфорда открыл дело о канонизации Майкла Джозефа МакГивни и в 2008 году Римский Папа Бенедикт XVI причислил Майкла Джозефа МакГивни к лику блаженных по совокупности заслуг. 

Беда пришла, откуда не ждали. В 90-х наблюдался некоторый значительный рост численности в католических парамасонских организациях. Этот рост настолько испугал Святой Престол, что было принято решение "убить" тренд, что называется, "на корню". 3 февраля 2020 года католическая парамасонская организация "Рыцари Колумба" "приняла решение" отказаться от ритуалов, инициатических степеней, инициатической легенды и тайны посвящения. На самом деле, это было прямое указание от Папы Франциска. 

Римский Папа Франциск, однако, подсластил "горькую пилюлю", официально подтвердив беатификацию Джозефа Майкла МакГивни в 27 мая 2020 мая, каковая официальная беатификация состоялась 31 октября 2020 года. С чем есть каноническая проблема: Первый Ватиканский Собор подтвердил высшую и непосредственную власть Римского Епископа внутри Церкви и его безошибочность в вопросах вероучения и морали. То есть, ранее принятое решение Бенедикта XVI в принципе не нуждалось ни в каких дополнительных санкциях со стороны Франциска, но он провозгласил "подтверждение беатификации" публично, тем самым публично унизив тяжело больного епископа на покое. 

До 2030 года Рыцари Колумба превратятся в обычный благотворительный фонд и будут лишены всех атрибутов тайного общества даже в рудиментарных формах. 

Это не первое и не единственное подобного рода решение Папы Франциска. 24 января 2017 года Святой Престол, де-факто, аннексировал Мальтийский Орден. 22 июля 2022 года Франциск издал motu proprio Ad charisma tuendum папа Франциск лишил Opus Dei статуса персональной прелатуры и передпочинил его Дикастерии по делам духовенства, а не Конгрегации по делам епископов, как ранее. Грубо говоря, с 2022 года у Opus Dei понижен статус и теперь эту организацию возглавляет священник, а не епископ. 

Всё это выглядит так, что "аргентинский гость" объявил настояющую "каноническую войну" любым остаткам хоть чего-то инициатического в РКЦ, чтобы миряне "не выпендривались" за пределами печати семи таинств, как их описал Гумберт Сильва-Кандидский. 

Этого ли хотели отцы Второго Ватиканского Собора? 

И каков будет итог? 

Миряне продолжат уходить из РКЦ. С задачей простого требоисполнения комбинаты духовных услуг — протестантские мега-церкви — справятся гораздо эффективнее. А нечто большее за пределами требоисполнения (значимость которого я ни в коем случае не принижаю) старательно изничтожается ради сохранения личной церковной власти и тотального контроля.

Кирилл Серебренитский: Орденское государство: реконкиста

Сейчас — снова видоизменяется политическая карта мира, начинается процесс рождения совершенно новых государств. И России это касается – может быть, всего прежде. Этот процесс – не футурологическая конструкция, я сам – не поклонник журналистских пророчеств. Некоторые из этих государств уже – вышли из утробы цивилизации. Признаки этого движения этих систем прослеживаются – в самых разных углах Евразии и Африки и в высокогорье, в саванне, в миллионных мегаполисах. Но эти структуры удивительно однородны.

То, что события, меняющие политическую карту мира, сейчас проходят незамеченными для массового сознания – вполне объяснимо.

Наше сознание ежечасно накрывают катастрофически огромные волны информации социального характера – такие вербальные цунами. Пресыщенность информацией намного успешнее изолирует наше сознание – чем информационный голод. Вот: я открываю новостную страницу: значимые для моей версии сообщения – короткие, невнятные, словно вычищенные военной цензурой сообщения: войска оппозиции взяли штурмом город недалеко от столицы Судана; перестрелка в Кабардино-Балкарии; убийство бывшего министра в Ингушетии. Но даже мне нужно усилие – чтобы их выхватить из общего потока, их совершенно затмевают иные сообщения: топ-модель родила третью дочь, певица разводится с четвёртым мужем, пятая уже киноактриса стала жертвой пластической хирургии.

Современная ситуация вполне позволяет – не замечать изменения границ, утраты власти центра над окраинными территориями, прихода к власти тех, кто в обычных условиях должен быть уничтожен или изгнан. В 90-х рухнули СССР и Югославия, на пять республик распалась Сомали, возникли новые страны — Восточный Тимор, Палестина, Эритрея. В режиме полицентризма власти, по сути в состоянии затяжной гражданской войны живут – Судан, Чад, Конго-Заир, Афганистан, Ирак, Кипр, — некоторые уже десятилетиями. Но – не думаю, что эта информация сможет взволновать наше обыденное восприятие. Даже внутри новорожденных стран – быт проистекает без особых изменений. Советские люди в отпавших республиках к осени 91-го достаточно быстро смирились с мыслью, что отныне страна называется совсем по-другому, и государственный язык – тоже другой.

Священник Георгий Кочетков: О рыцарстве

Во имя Отца, и Сына, и Святого Духа!

Христос воскресе!

Дорогие братья и сестры, настала новая неделя после Пасхи, неделя жен-мироносиц — святых женщин, которые оказались верными своему Господу, самыми верными. Они не разбежались даже тогда, когда и апостолы разбежались — по слову пророка: «Поражу пастыря и рассеются овцы». Всегда остаются несколько верных человек, которые являются продолжателями той Традиции, которая свыше и которая никогда не должна прерываться. Наша православная вера всегда была верой непрерывающейся Традиции, непрерывающегося духовного опыта, единого потока духовной жизни. И для нас с вами, дорогие братья и сестры, это драгоценно. Поэтому мы смотрим на этот день жен-мироносиц не просто как на «женский день», когда, вместо 8 марта, нужно поздравлять сестер. Мы смотрим на этот день, конечно, иначе — как на подвиг, как на свидетельство подвига ради этой самой непрерывающейся традиции. «Христос всегда и вовеки тот же», и поэтому всегда с Ним должен быть кто-то рядом. И с первого дня Его воплощения всегда кто-то рядом был. Это очень важно и в связи с тем, что мы сегодня слышали через пророка Исайю, потому что для того, чтобы усвоить вечное спасение, чтобы обрести полноту Божьей правды, нам нужно питаться от этого нетленного источника Света и Истины, который открывает нам правду и красоту, и всякую доброту.

Для нас с вами, дорогие братья и сестры, очень радостно то новое отношение к нашим сестрам, которое проповедано со времен апостольских. Когда апостол говорил, что во Христе нет ни мужеского пола, ни женского, он имел в виду, конечно, не биологию, не физиологию, он имел в виду вот это единое служение всей Церкви, независимое от пола. В Церкви все — чада Божьи, и все служат Богу, каждый тем даром, какой получил.