Едуард Юрченко: Король, якого ми так і не заслужили

Ерцгерцог Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбурґ-Лотаринзький  більш відомий як Василь  Вишиваний, принц дому Габсбургів-Лотаринзьких,  палкий український патріот, неофіційний претендент на корону Русі-України.

Чоловік, який волею Проведіння був ідеально підготовлений, щоб заснувати нову династію для нашого народу але так і не посів належного йому місця. В цьому не було його провини, просто не тільки потенційний король повинен заслуговувати корони, народові теж треба заслужити право на короля. На жаль, в вирішальний момент , ми виявились не на висоті положення.

Василь Вишиваний все життя присвятив нашому народові і вороги України його закатували саме за те, що бачили в ньому нашого короля. Навіть знаходячись в кайданах, старим та хвори він викликав в них той природний жах, який лев викликає в безпородного собаки

Ніхто не може звільнити короля від його головного обовязку - боронити свій народ. І ніхто не може відняти його основний превілей - померти за свій народ.  Василь Вишиваний боронив наш народ силою свого меча та силою пера дипломата і поклав своє життя за нього. Він виконав все, що мусив король, а ось нам варто задуматись над нашою історичною долею. Наступних помилок  Проведіння нам не пробачить.

О хмари, що в сторони рідні ідете,
Гуцулів від мене вітайте -
О птиці, що в гори на південь пливете
З віттанням од їх повертайте.

В неволі самотній я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори -
І, зданий на ласку судьби, тут нудьгую
Мій Боже, дай знести це горе.

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями -
І воля народів,  щаслива година
Братерство воскресне між нами.

Мабуть цим віршем Вільгельм фон Габсбург-Лотарінген  найповніше виразив  свої почуття до України. Згадаєм і ми їх в його день народження.

Едуард Юрченко: Символічні моменти, що супроводжують преставлення і похорон Її Величності

Єдиний промінь сонця з неба висвітлив труну королеви Єлизавети II під час процесії перенесення її тіла в собор Святого Петра в Единбурзі.

На камеру був знятий промінь світла, що падає з неба прямо на чорний катафалк із труною королеви.

 Символічний момент є другим із багатьох знаків після оголошення про смерть Її Величності, першою з яких була подвійна веселка над Букінгемським палацом разом з іншою у Віндзорському замку.

Цікаво, що смерть королеви відбулась на православний день св. Адріана та Наталії, покровителів християнської родини і шлюбу, шанованих і на Заході, і на Сході. 

Веселка, яка була явлена після потопу, є символом примирення Бога з людьми і прощення. Шлюб, в християнській Традиції, теж є символом єднання Бога і людей.

Похорон відбувається в православних день спогаду дива св. Михайла Архангела в Хонях. Архангел Михайло, Архистратиг сили Господньої, є особливим покровителем воїнів та монархів.

Едуард Юрченко: Річниця вбивства Гетьманича

23 лютого 1957 року, несподівано помер спадкоємець гетьманської булави, голова династії Скоропадських, Його Світлість Данило Павлович Скоропадський.

Не старий чоловік, без важких захворювань, наврядчи помре ось так просто. 

Особливо, якщо його ненавидять і бояться в Кремлі.

Особливо, якщо він зміг налагодити взаємодію з ОУНівцями, припинивши ворожнечу між двома флангами правої еміграції.

Особливо, якщо одруження за лічені місяці і він повинен продовжити династію. Між іншим, династична правонаступність стала таки реальністю в гетьманському русі, навіть незважаючи на відсутність реальної державної влади.

Особливо, якщо найширші кола позаполітичної  української еміграції все більше довіряють саме йому, а не мутним діячам «демократичних кіл» з їх істериками, чварами і політичною імпотентністю.

Особливо, якщо саме після його смерті послідовно вбивають Льва Ребета, а трохи пізніше й Степана Бандеру, порозуміння з яким гетьманича настільки лякало  червону Москву (та й її агентів або «корисних ідотів»  з українського середовища якім не була потрібна Україна «якщо не буде вона соціалістичною»).

Не буває таких смертей просто так...

Але втративши гетьманича, ми не втратили ані гетьманської ідеї, ані обовязків перед  династією.

Скоропадські пішли,  але вони нам залишили зразок істинного державництва  та вірне бачення порятунку України.

«У нас є різні партії, й кожна з них має в своєму складі багатьох чесних українських патріотів – треба намагатися всіх їх єднати для служби нації».

«Переді мною, як зверхником Гетьманського Руху, стоїть завдання: принести Гетьманську Ідею на суд українського народу».

Ось, що заповів нам гетьманич. Ми повинні боротись за єдання українців як Нації та зберегти гетьманську ідею, яка в стратегічній перспективі єдина може забезпечити виживання, а втім і панування українства.

Портрет роботи видатного українського художника Віктора Цимбала, 1954 р. Листівка з колекції Східноєвропейського дослідного інституту ім. В.К.Липинського у Філадельфії.