Династия Гассанидов

A Dinastia Gassanida, estado cliente do Império Romano e famosos líderes das tribos árabes cristãs aliadas aos bizantinos contra Maomé, ainda existe até hoje e são católicos maronitas que residem no Brasil. O atual líder da casa e pretendente ao trono Gassânida nasceu em Curitiba.

Династия Гассанидов, зависимое государство Римской империи и известные лидеры христианских арабских племен, союзных Византии против Мухаммеда, существует и по сей день и состоит из маронитских католиков, проживающих в Бразилии. Нынешний глава династии и претендент на трон Гассанидов родился в Куритибе.

The Ghassanid Dynasty, a client state of the Roman Empire and famous leaders of the Christian Arab tribes allied with the Byzantines against Muhammad, still exists today and is comprised of Maronite Catholics residing in Brazil. The current leader of the house and pretender to the Ghassanid throne was born in Curitiba.

Андрониковы: династическая память и судьбы в европейской истории

Алине де Са Карнейро Леао, главный редактор журнала Gotha.news

История династий — это не сухой список имен и дат. Это память, передаваемая из поколения в поколение, способная пережить распад империй, изменение границ и эпох. Семья Андроников принадлежит к числу тех, чья традиция объединяет византийское имперское наследие, грузинскую аристократию, русскую историю и европейскую культуру XX века.

Византийское имперское наследие

Традиция семьи Андроников прослеживает возможное происхождение рода до византийской имперской династии Комнинов и фигуры императора Андроника I Комнина. После его трагической смерти в 1185 году часть семьи покинула Константинополь и нашла убежище на Кавказе — в православной Грузии, в период ее расцвета.

Старшая ветвь, при поддержке своей ближайшей родственницы — царицы Тамары, — основала Трапезундскую империю. Младшая ветвь осталась в Грузии. Именно к этой родословной присоединилась фамилия Андроникашвили, или Андроников — «сыновья Андроника». После пресечения трапезундской линии первенство в династии Комнинов перешло к ветви Андроников.

Корабль на семейном гербе стал символом миграции и новых начинаний — знаком путешествия, спасения и преемственности. В геральдике это изображение интерпретируется как символ движения и исторической преемственности.

Согласно грузинской традиции, род происходит от императора Андроника Комнина, правившего в Константинополе с 1183 по 1185 год. Его матерью была грузинская княгиня Ката (Катай), дочь Давида Строителя. Во время правления своего кузена Мануэля (1143–1180) Андроник посетил родину своей матери — Грузию, где его с большими почестями принял другой кузен, Георгий III, который даровал ему «города, крепости и земли» в Кахети.

После смерти императора его дети — Мануэль, Иоанн, Алексей и Ирина — бежали в Грузию и нашли убежище при дворе своей троюродной сестры, царицы Тамары. В 1204 году Тамара отвоевала Трапезунд у Ангелов и посадила на императорский трон внука Андроника — Алексея, сына Мануэля. Остальные Комнины поселились в кахетийских владениях, дарованных Георгием III, а другой внук императора — Андроник, сын Алексея — стал основателем династии Андроникашвили.

Исследование Кирилла Туманова

В XX веке византийские корни кавказских династий стали предметом академических исследований. Историк и генеалог Кирилл Туманов (Туманишвили) посвятил этой теме основополагающий труд — «Руководство по генеалогии и хронологии истории христианского Кавказа (Армения, Грузия и Албания)», опубликованный в Риме в 1976 году.

Исследование проводилось в монархическом контексте и было опубликовано при поддержке окружения последнего короля Италии Умберто II. В работе рассматривались генеалогические линии кавказских аристократических домов, включая происхождение семьи Андроникашвили от рода Андроника I Комнина.

В некоторых монархических кругах выводы Туманова рассматриваются как подтверждение династической преемственности семьи Андроника с византийской имперской традицией. Таким образом, родословная семьи получила не только семейное признание, но и историко-научную основу.

XX век: Испытания и культура

Судьба семьи в XX веке отражает драму той эпохи. Одной из её видных фигур был князь Яссе Николаевич Андроников — русский офицер, воевавший в Первой мировой войне и награждённый Георгиевским крестом 4-й степени. Революция и Гражданская война стали для него поворотным моментом. Позже он работал в театре, но в годы репрессий стал жертвой трагических обстоятельств своего времени. Его биография стала символом поколения, оказавшегося между имперским прошлым и новой реальностью.

Імперія, що не зникла: візантійська традиція від Андроніка I Комніна до Андронікових XXI століття

Історія династій — це не лише низка правлінь і дат, а передусім пам’ять, що переходить із покоління в покоління, переживаючи падіння імперій і зміну епох. Рід Андронікових належить до тих рідкісних сімей, чия родова традиція пов’язує їх із візантійською імператорською династією Комнінів і насамперед з ім’ям Андроніка I Комніна.

Правління Андроніка I Комніна завершилося трагічно: у 1185 році в Константинополі спалахнув заколот, імператора було повалено й страчено. В умовах переслідувань представники його роду опинилися у смертельній небезпеці. Згідно з династичною традицією, частина сім’ї була змушена залишити Візантію, рятуючись від розправи. Їхній шлях пролягав на Кавказ — до православної Грузії, яка в той час переживала епоху розквіту. Там вигнанців прийняла велика цариця Тамара. Саме в грузинському середовищі закріпилася лінія, що згодом стала відома як Андронікашвілі — «діти Андроніка».

Сімейна історія знайшла відображення в родовому гербі. Одним із його ключових елементів є корабель — символ морського шляху з Візантії до Грузії. Цей знак нагадує про вимушений вихід із Константинополя та про новий початок на кавказькій землі. У геральдиці корабель означає шлях, спасіння й наступність. У поєднанні з князівською короною та християнською символікою герб стає візуальним літописом родини — розповіддю про збережену імператорську традицію.

У XX столітті візантійське коріння кавказьких династій отримало академічне осмислення. Історик і генеалог Кирило Туманов (Туманішвілі) присвятив цій темі фундаментальну працю Manuel de généalogie et de chronologie pour l’histoire de la Caucasie chrétienne (Arménie, Géorgie, Albanie), видану в Римі в 1976 році. У монархічній традиції видання пов’язують із підтримкою кола останнього короля Італії — Умберто II. У праці розглядалося походження Андронікашвілі від лінії Андроніка I Комніна, і в низці монархічних кіл визнається наступність роду Андронікових від візантійських імператорів династії Комнінів.

У XX столітті живим утіленням цієї наступності став Костянтин Андроніков. Народившись у 1916 році та опинившись після революції у Франції, він присвятив життя дипломатії, богослов’ю й науковій праці. Усвідомлюючи своє походження від Андроніка I Комніна, він використовував літературний псевдонім Андрій Комнен (André Comnène). Через переклади богословських праць і гуманітарну діяльність він продовжував візантійську традицію вже як культурну та інтелектуальну спадщину.

Особливу роль в історії родини відіграв рід де Куріс. Куріси походили із середовища понтійських греків — православних громад Причорномор’я, які після падіння Візантії та османського завоювання поступово розселялися уздовж узбережжя Чорного моря. У XVIII столітті представники грецьких родин, рятуючись від нестабільності Османської імперії, переселялися на територію Російської імперії. Частина понтійських і малоазійських греків опинилася на півдні України — у Новоросії, Одесі, Херсонській губернії. У цьому середовищі формувалися купецькі, військові й дворянські лінії, багато з яких вступали в родинні зв’язки з козацькою старшиною.

FEMALE IMPERIAL ROMAN TITLES OF CONSTANTINOPLE

 Female titles in the Roman Empire based in Constantinople ranged from high-ranking imperial titles held by empresses to specialized court titles for female aristocrats. The titles often emphasized the wearer's relationship to the emperor or, in rare cases, their own, independent authority.

Imperial Titles (Empresses)

Augusta (αὐγούστα): A Latin title (with Greek equivalent) used for the empress consort or other female members of the imperial family, indicating supreme prestige and the right to use imperial regalia.

Basilissa (βασίλισσα): The Greek feminine form of basileus, used commonly for the empress consort.

Autokratera (αυτοκρατόρισσα): The feminine form of autokrator (emperor), used for an empress regnant or, occasionally, a very powerful consort (e.g., Anna of Savoy).

Despoina (δέσποινα): The feminine form of despotes, used as a common title for empresses, particularly in the later empire.

Sebastē (σεβαστή): The feminine form of sebastos, this was a high-ranking title often held by members of the imperial family, sometimes considered a "quasi-empress" title.

Kaisarissa (καισάρισσα): The feminine form of caesar, used for the wife of a caesar.

Imperatrix: The Latin feminine form of imperator, used rarely, for instance by Pulcheria.

Court & Administrative Titles

Zōstē Patrikia (ζωστὴ πατρικία): "Girded Patrikia." A highly esteemed, specific title reserved for women, often the senior ladies of honor to the empress.

Protovestiaria (πρωτοβεστιαρία): The highest-ranking female officer of the court, responsible for the empress's wardrobe and personal finances, similar to the male protovestiarios.

Vestiaria (βεστιαρία): A subordinate official assisting the protovestiaria.

Despotess: The female equivalent of Despot, often used by the 13th–15th centuries for wives of despots, including in the Balkans.

Honorific Titles (Often for mothers/spouses)

Māter Castrōrum ("Mother of the Camp"): A title inherited from the Roman period sometimes given to empresses.

Māter Senātūs ("Mother of the Senate"): A high-status honorific for empresses.

Māter Patriae ("Mother of the Fatherland"): A high-status honorific

Independent Rulers

While rarely, women did rule in their own right, sometimes adopting the male title Basileus (Emperor), as Irene of Athens did.

Examples of Title Holders

Theodora (wife of Justinian I): Augusta, Basilissa.

Irene of Athens (Regent/Empress): Basileus.

Anna Dalassena (Mother of Alexios I): Exercised significant power as regent.

Zoe and Theodora (11th-century empresses): Porphyrogenita (born in the purple).

https://www.facebook.com/groups/226363481523261

Княгиня Карина Андроникашвили: Сохранять и распространять знания о Византийской империи и её православном наследии, которое продолжает оказывать влияние на современный мир

24 июня 2025 года, в день памяти святого Иоанна Предтечи, особо чтимого Мальтийским Орденом, произошло событие, которое стало поворотным моментом в жизни нашей семьи. Мальтийские Рыцари, однажды спасшие меня во время военных действий в  Украине подарили нам бесценный дар — копию генеалогического исследования выдающегося историка Византии и Грузии, князя Кирилла Туманишвили (Туманова). Это исследование, посвящённое последнему королю Италии Умберто II, содержит сенсационные данные и генеалогические таблицы, подтверждающие, что князья Андроникашвили (Андрониковы) являются прямыми потомками византийского императора Андроника I Комнина по мужской линии. Это открытие укрепляет наше понимание миссии, которую мы несём: сохранять и распространять знания о Византийской империи и её православном наследии, которое продолжает оказывать влияние на современный мир. Мы просим Бога о помощи в наших друзей -о поддержке"

On June 24, 2025, the day of St. John deeply revered by the Order of Malta, an event occurred that profoundly changed the lives of my husband and me. The Knights of Malta, who once saved my life during a military conflict in Ukraine, presented us with an invaluable gift: a copy of a genealogical study by the distinguished historian of Byzantium and Georgia, Prince Kirill Tumanishvili (Tumanov). Dedicated to the last King of Italy, Umberto II, this study includes groundbreaking data and genealogical charts proving that the Andronikashvili (Andronikov) princes are direct descendants of the Byzantine Emperor Andronikos I Komnenos through the male line.This discovery deepens our sense of purpose: to preserve and share knowledge about the Byzantine Empire and its Orthodox heritage.We asking God for guidance and our friends-for support

---------------

Уважаемые друзья!

От всей души благодарим всех, кто поздравил нас с обретением духовной идентичности — значимым и волнующим событием! 

После публикации на нас сошла лавина из сообщений от тех, кто считает себя потомками византийских династий, преимущественно "князей" и "герцогов". В связи с этим хотим выразить нашу позицию.

Поиск исторических корней и опора на наследие как источник силы в современном мире — благородное стремление. Однако в аристократических кругах существует традиция: после распада древних государств представители знати объединялись в национальные дворянские собрания или присоединялись к дворянским организациям государств, возникших позже, вместо бывшей Византийской Империи, либо по географическому принципу. Так поступили знаменитые семьи Византийского происхождения такие как Палеологи, Мурузи,  Кантакузины, Андрониковы и другие .Их  генеалогия была тщательно изучена и зафиксирована, в том числе в Готском альманахе.

Если у вас есть документы, подтверждающие наследование по мужской линии, рекомендуем представить их на генеалогическую экспертизу в CILANE (Европейскую комиссию по дворянству) или национальные дворянские организации. Также возможна независимая экспертиза в признанных научным сообществом сословных организациях, особенно в странах постсоветского пространства. 

Важно: церковные, президентские или иные подобные признания не имеют юридической или научной силы, так как полномочия принадлежат только аккредитованным сословным организациям.Такой подход защищает аристократические круги от самозванства, а остальных — от возможных противоправных действий, направленных на обогащение или привлечение внимания. 

При этом свобода слова и идентичности позволяет называть себя как угодно, ну хоть владычецей морской, но без официального подтверждения по устоявшимся традициям мы не можем считать человека ни наследником аристократического титула, ни обращаться к нему в соответствии с заявленным положением

Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

 Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

Алла Соколова

Соколова А. В. Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (мистецтвознавство). Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2021.

https://chtyvo.org.ua/authors/Sokolova_Alla/Vizantiisko-lytsarskyi_kulturnyi_fenomen_u_relihiinykh_i_tvorchykh_tradytsiiakh_Brytanii-Anhlii_ta_R.pdf

У дисертації досліджено історичні взаємодії Британії-Англії та Русі-

України від візантійсько-християнського періоду неподіленої церкви до

XVII століття з опорою на лицарсько-аристократичні принципи культурних

відносин націй. Визначено особливості націєтворення в середньовічній Євро-

пі, коли християнська релігійна єдність стає визначальною для всього мате-

рикового простору, охоплюючи й острівні землі Британії.

Виявлено закономірність впливу візантійської цивілізації на культуру

Британії-Англії і Русі, визнано візантійську модель державотворення як зра-

зок для культурних інститутів Британії-Англії та Русі-України.

Збагачено історичні дані про візантійську культуру як цілісність бага-

тьох складових, серед яких головними були досягнення давньогрецької (елі-

ністичної), римської цивілізацій і християнські цінності. Візантія ніколи не

зазнавала глибокого культурного розриву зі своїм минулим, що своєрідно

вплинуло на процес становлення, розквіту і занепаду Візантійської імперії.

Досліджено динаміку культурних, торговельних і релігійних зв'язків

між Візантією і Британією. Збагачено історичні дані про візантійську культу-

ру як цілісність багатьох складових, серед яких головними були досягнення

давньогрецької (еліністичної), римської цивілізацій і християнські цінності.

Розглянуто салонна й духовна театральної культури Візантії, світське і духо-

вне начало візантійського театру.

Досліджено духовні танці, популярні в аристократичних колах доіконо-

борчої Візантії як основу танцювальної церковної культури. Підтверджено її

спадкоємність щодо сакральності античної танцювальності й рухів-жестів-

поз, «дематеріалізації». Охарактеризовано хореографічну цілісність європей-

ської танцювальності як «балету ніг», на відміну від «балету рук і тіла» на

Сході.

Виявлено тяжіння британського язичництва до християнських ідеалів і

цінностей за аналогією скіфо-слов’ян у Криму, які прийняли християнство в

І столітті н. е. Це заклало основи культурної генетики православного віроспо-

відання.

Розкрито православну основу духовної культури Британії-Англії в ре-

зультаті прийняття християнства в епоху неподіленої церкви IV–XI століть,

що набуло втілення у творчості бардів і в унікальній протосалонній культурі

англійських масок. Доведено, що ірландські барди виконували ряд важливих

функцій, зокрема освітню, релігійну і світського примирення, єднання. Барди-

арфісти складали божественні хвалебні панегірики, які правомірно порівню-

вати з візантійськими. Підкреслено паралелі спадщини бардів з кобзарською

творчістю.

Висвітлено, що друїди були носіями високої освіченості, викликаючи

цим глибоке неприйняття у римлян і їхніх послідовників в Західній Європі з

властивим їм раціоналістичним мисленням. Розкрито давні західні правосла-

вні традиції, сформовані під впливом містицизму друїдів, слов’янських волх-

вів і християнської містики у військових діях козаків-характерників. Підкрес-

лено вплив философії друїдів на мислення європейців (Я. Беме, У. Блейк,

І. Моргануг, Т. Лірі, унікальний мандрівний мудрець Г. Сковорода, білорус

Д. Смирнов).

Визначено, що слов'янська культура, пов'язана з існуванням волхвів,

свідчить про схожість звичаїв і традицій з буттям друїдів. Така схожість ви-

ражалося в соціально привілейованих функціях, в аксесуарах, одязі; магічний

характер обрядності жорстоко переслідувався на Заході, але в певних межах

допускався (і допускається) в православ'ї.

Висвітлено етапи виникнення й становлення релігійно-культурних від-

носин Британії і Русі, у центрі яких перебували інтенсивні контакти русів і

бритсько-кельтських учених-проповідників. Підкреслено вплив духовного

мистецтва танцю, як спадщини Візантії, на український схід і британський за-

хід.

Визначено, що ірландці-британці поширювали ранні християнські й

гри-горіанські піснеспіви, зокрема поліфонно-ісонні, їм належить внесок у ро-

звиток невменного письма, орнаментації, поліфонії, контрапункту й гармонії.

Зазначено, що Британія в епоху Середньовіччя стала другим після Візантії зо-

середженням чернечої вченості в культурному бутті православ’я.

Визначено кельтський фактор буття України щодо жіночої самостійно-

сті у шлюбних відносинах. Визначено ознаки кельтсько-бритських поетичних

традицій у творчості української народної поетеси Марусі Чурай. Обгрунто-

вано, що козацька культурна традиція відмічена внутрішньою театралізовані-

стю, в якій сам вигляд козака, його одяг, зачіска, музична й риторично-

поетична виученість підкреслювали наслідування кельтської і варязької арис-

тократії, що складала взірець лицарського, воєнного і віросповідального слу-

жіння.

Доведено, що антично-язичницькі і християнсько-містичні традиції ма-

скових і маскарадних дійств у східних і західних православних звичаях були

безпосередньо пов’язані з передріздвяними й різдвяними святами, що зумо-

вило синтез святкової обрядовості вшанування зимового сонцестояння, коля-

ди у слов’ян, сатурналій в англів та аналогічних кельтських свят, пов’язаних з

християнським Різдвом. Сакральна природа різдвяних свят проступає у ря-

дженнях, вечорницях в Україні, у виставах масок-антимасок у Британії-

Англії. Відзначено, що маскарадні традиції проникають в культуру країн кон-

тинентальної Європи, проростають корінням в традиції аристократичної зна-

ті, еволюціонують і набувають нових форм.

Доведено, що маски співвідносяться з протосалонними зібраннями анг-

лійської, італійської і французької аристократії, що беруть початок від інтеле-

ктуального «театру» придворних зібрань у Візантії. Маски сублімувала конф-

лікт в естетичну згоду і підпорядкування волі монарха, були точкою відліку

потрібних контактів і зближень, створювали атмосферу довіри до монархії,

підкреслюючи особисту відданість аристократії і слуг королю. Маски знаме-

нували сакральне дійство, містичний смисл, космічний символ: культ Сонця

— культ Бога — культ монарха як представника Бога на землі.

Маски мали сакрально-вселенський зміст і завершувались спільним

танцем виступаючих і присутніх (revel). В жанрі маски поєднуються місцеві й

континентальні (італійські та французькі) художні традиції, що свідчить про

відкритість культур як необхідну умову прогресу і розвитку, взаємозбагачен-

ня і формування спільного культурного простору.

Танець був ядром Маски, основним засобом залучення багатонаціо-

нальної аудиторії. Танці припускали отримання атактильного досвіду життя

англійського двору, незалежно від рівня володіння англійською мовою, при-

вносили у виставу сакрально-ритуальний сенс.

Жанр придворної маски суттєво вплинув на розвиток англійського те-

атру, який проклав шлях англійській опері, викликнув до життя оригінальну

англійську мадригальну оперу.

Здійснено порівняний аналіз композиції «Вечорниць» П. Ніщинського з анг-

лійською придворною маскою й антимаскою (фальшивою маскою) епохи

правління королів Стюартів, охарактеризовано танцювальне дійство «Вечор-

ниць» як «славильне завершення» обряду-зібрання.

Розкрито мету експедицій чумаків, поведінково-психологічні стереотипи,

властиві українському козацтву, чумацтву і лицарству Заходу.

Здійснено порівняння національних культур, географічно віддалених одна від

одної. Дослідження основ культурної генетики націй надало можливість ви-

явити поведінково-психологічні особливості в унікальних проявах національ-

но-державного буття.

Ключові слова: язичництво, духовно-салонна театральна культура Ві-

зантії, творчість бардів-філідів, ірландсько-бритська чернеча вченість, арис-

тократизм, культурно-релігійні традиції Британії-Англії та Русі-України, ли-

царсько-аристократична культура, духовно-сакральна культура танцю, Вечо-

рниці, придворна Маска, козацтво, чумацтво.

Потомок византийского императора женился на беженке-княжне из Украины

Князь Алексей Андроников (прямой потомок византийского императора Алексея Комнина, 1170-1199) и княгиня Карина Багратион-Мухранская поженились 7 октября 2023 года в Ванне, Франция.

Княгиня Карина родилась Карина де Харисова в Киеве 25 января 1978 года. В 2003 году она вышла замуж за князя Дмитрия Багратиона-Мухранского. Этот брак был расторгнут разводом после того, как пара рассталась в 2009 году. 

Князь Алексей родился 28 октября 1980 года. Его отец, принц Эммануэль, был выдающимся математиком, который умер в 1995 году от опухоли головного мозга.

Князь предложил Карине выйти за него замуж во Франции, где она обосновалась после начала войны на Украине. Это могло быть простое романтическое совпадение, но это не так. Карина — дочь «белых русских» иммигрантов, которые, несмотря на то, что планировали поехать в США, остались во Франции. А затем репатриировалась в Советский Союз, где история ее семьи оказалась трагичной и в некотором смысле легла в основу фильма французского режиссера Режиса Варнье «Восток-Запад».

   Отец Карины и принц Константин были коллегами, поскольку оба были переводчиками президента Франции Жака Ширака. 

Алексий унаследовал любовь к языкам, православной вере, истории и культурологии. Его отец, принц Эммануэль (Мануил Константинович, 10.9.1947 - 15.9.1995), был одним из самых выдающихся математиков своего времени, а его мать, Бетси Бидебах, родом из известной семьи в Калифорнии (дальней родственницы президента Никсона), дала ему поистине разностороннее и международное образование.

Его детство и юность прошли в основном между Францией, Испанией и Америкой. Он окончил École Des Roches, а затем изучал компьютерную графику, русскую культуру и страноведение. Князь Алексей сейчас работает в сфере недвижимости.

Принцесса Карина, напротив, пережившая войну, общественный деятель, переводчик и педагог. Она также является филантропом (президент и основатель женевской благотворительной организации, помогающей женщинам и детям в послевоенных обществах), доктором философии (Киевский государственный университет) и выпускницей Кембриджского университета (CELTA). Будучи дочерью отца-француза знатного русского происхождения, Карина во многом выражала свою любовь к Франции.

Карина, свободно владеющая французским и четырьмя другими языками, является послом FIMB, французского движения, которое помогает женщинам достичь социального и профессионального успеха, и занимается этим волонтёрством более 10 лет. Она также стала прототипом культурных проектов Людмилы Менагер, художницы и писательницы из Бретани.

Также княжна Карина очень любит Украину, и на свадьбе была одета была от Украинского бренда VOVK, чтобы поддержать украинских женщин в бизнесе.

Несмотря на то, что имя Багратион и княгиня Карина получила от первого брака, в 2017 году она была признана частью династии после международной генеалогической и исторической экспертизы.

Глава грузинской династии выступил с заявлением о статусе княгини Карины в семье Багратионов.

В своем свадебном поздравлении молодоженам принц Нугзар отметил, что «эта свадьба имеет прекрасное символическое значение, поскольку князья Андрониковы (Андроникашвили) не только занимали ключевые политические, дипломатические и военные посты, но и отличались особой преданностью царскому князю Багратиони. династия, с которой они имели многочисленные брачные узы».

Во время короткой онлайн-конференции и фотоколла принцесса Карина сказала, что принц «очень поддерживал меня как в радостные, так и в неспокойные времена, особенно оказывал большую поддержку моей украинской матери, которая, к сожалению, не смогла присутствовать на свадьбе». и всегда был «любящим, сдержанным и заботливым человеком».

Принц Алексис сказал об их помолвке: «Мы хотели сохранить наши отношения в тайне, чтобы найти время узнать больше друг о друге. Меня очень волнует наше общее наследие, но больше всего для меня важно ее огромное сердце и ее стремление изменить мир к лучшему. Мы оба испытываем чувство сострадания и надеемся, что нам удастся поддержать тех, кто в этом нуждается больше всего».

Пара решила перенести свадебное торжество на то время, когда закончится война в Украине. Карину и Алексея поздравили многочисленные члены королевских семей, аристократии и общественные деятели. 

В настоящее время Карина работает над своей книгой, рассказывающей историю беженки от войны, призванной дать надежду многим людям, потерявшим уверенность и веру в себя. Она является соучредителем и ректором Швейцарского института культурной дипломатии.

Пара сократит количество покровительств и социальных связей, чтобы в будущем наслаждаться спокойной семейной жизнью вдали от политики. Однако они оба могут начать проект, посвященный византийскому культурному наследию, которое вдохновляет обоих.

 все фото @Océane Drollat

https://royalmusingsblogspotcom.blogspot.com/2023/10/descendant-of-byzantine-emperor-marries.html

P.S. Наш Орден присоединяется к поздравлениям молодоженам!

P.P.S. Князь Алексей Андроников является внуком французского дипломата, православного богослова и переводчика, грузинского князя Константина Ясеевича Андроникова. https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Андроников,_Константин_Ясеевич 

Он был переводчиком и защитником по делу известного украинского дисидента Виктора Кравченко (https://ru.wikipedia.org/wiki/Дело_Кравченко), благодаря ему узнали в мире и на вісшем политическом уровне о Голодоморе в Украине, о существовании ГУЛАГа и других примерах геноцида украинцев. Работая дипломатом, ему удавалось передавать в СССР запрещенную литературу, в том числе и "Архипелаг ГУЛАГ". Также он был первым французским дипломатом, который отказался отдать почести Мавзолею Ленина на Красной площади, за что впоследствии поплатился карьерой.

Прадед, князь Яссе Николаевич Андроников (1893-1937), офицер Добровольческой и Грузинской армий, затем актер театра, в советской России подвергался многократным арестам большевистскими властями (узник КарЛАГа и СЛОНа, где работал режиссёром в Соловецком театре с  украинским драматургом Л. Курбасом), а позже расстрелян в урочище Сандормох в Карелии. https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Андроников,_Яссе_Николаевич

Эксусиократор - "властодержец"

 Эксусиократор (греч. ἐξουσιοκράτωρ, "властодержец", из εξουσ ία "мощь, сила, право, власть" + κρατέω "имею власть, обладаю; побеждаю") — византийский титул аланских царей был потестарно-политическим термином, официально прилагавшимся в византийской дипломатии к правителю (царю) Алании. Он обозначал суверенное лицо, обладавшее высшей политической властью над территорией Алании и её подданными. Эксусиократор был независимым правителем, «самовластным другом» василевсов и не находился в вассальных связях с Византийской империей в X – XII вв.

Конституирование монархической и наследственной власти эксусиократора Алании произошло после официального принятия христианства, образования митрополии, в процессе расширения политических и церковных связей с Византийской империей и установления родственных отношений с императорским двором. Власть аланских царей во многом формировалась под влиянием византийской придворной политической культуры. Титул эксусиократора мог быть присвоен аланскому правителю уже в конце первой четверти X в. и сохранялся до второй половины XII в. Институт монархической власти в Алании во второй половине XII в. вступает в полосу кризиса, связанного с углубляющейся политической децентрализацией и нарастанием внешних угроз. Военно-союзнические отношения Алании со слабеющей Византийской империей, особенно в последней трети XII в., захват Константинополя в 1204 г. крестоносцами, распад империи усугубили внутриполитическую ситуацию в Аланском государстве и привели к окончательному упадку власти «эксусиократора всей Алании»

Малахов С.Н. Византийский титул аланского правителя в X – XII вв. // Из истории культуры народов Северного Кавказа: Северный Кавказ и кочевой мир степей Евразии. — Армавир-Ставрополь, 2019. — Вып. 11. — С. 290—299.

«Соломон, я превзошел тебя!»

Существуют предания, что Храм Единого Бога, построенный Соломоном, обладал большим крестообразным куполом, и император Юстиниан построил крестово-купольный собор Святой Софии в Константинополе именно как Второй Храм Соломона по проекту, показанному ему во сне самим Архангелом и Архистратигом Михаилом, пообещавшим монарху охранять возведенный храм до Второго Пришествия Господня.

«Соломон, я превзошел тебя!», – такие слова по преданию произнес император Юстиниан, войдя в построенный собор Святой Софии, но имея в виду Иерусалимский Храм Соломона. Торжественное освящение собора Святой Софии совершил константинопольский патриарх Мина 27 декабря 537 года.

Вот почему купол на печати великого магистра Ордена Храма или бедных рыцарей Христа и Храма Соломона считается не куполом мечети Эль-Акса, но – куполом того Первого Иерусалимского храма, по образу и подобию которого сооружал Святую
Софию Константинопольскую император Юстиниан.

(с) Владимир Ткаченко-Гильдебрандт