Кирилл Серебренитский: Генеалогия это не только красиво и интересно, но иногда весьма полезно

 Я русский (это мой родной и, в литературном смысле, единственный язык, и фамилия моя в паспорте - русская, от духовного сословия, выслужившая дворянство уже при Николае I). 

Я поляк (об этом я тоже знал с детства, хотя и смутно, и моя польская родословная преобладает над русской, как килограмм золота над килограммом картошки, - просто антикварной своей ценностью: 

Ледуховски, Ланцкоронски, Конецпольски, римский принц Оссолинский, князья Вишневецкий и тд, - то есть гербы, короны, персонажи из школьных учебников истории, монументы, улицы и площади. 

Я немец ( мои предки - по польской линии, - князья Денгоф, и от них вглубь уже - средневековые фюрсты и герцоги, скажем, недавно обнаруженные цу Гогенлоэ). 

Я варяг аж по двум линиям)). Легендарный родоначальник Халка-Ледуховски - это викинг Халко Старый (пришедший в Киев вместе с Рюриком), а родоначальник дома Гвискард д' Отвилль - герцог Роллон (он же, скорее всего, ярл Рольф Пешеход).

Я венгр (короли - это серьезнее, чем князья, а я, оказывается, потомок Арпадов).

Я француз (через Арпадов я, получается, потомок эпического Ренэ де Шатийона, князя Антиохии, а через него - Анжуидов, или, скажем, Роберта II, короля Франции; а один из моих польских предков, Пшиемски, - это королевский серый мушкетёр, служивший в одной компанье с лейтенантом д'Артаньяном). 

Я итальянец (потому что Антиохийский дом - это, собственно, род де Отвилль, Гвискарды Сицилийские, которые, впрочем, собственно, норманны, викинги, от Роллона Нормандского).  

Я украинец ( - мой прямой предок князь Константин Вишневецкий - родной брат гетмана Дмитро Байды, основателя Сечи на Хортице, а по другой линии - потомок Данило Глицкого, короля Руси и его сына, короля Юрия I; да и со стороны матери у меня есть простая украинская прабабушка, урождённая Прудник или Прудниченко, из черниговских крестьян). 

Я австриец, пусть не по крови, но по габсбургскому подданству  (мои ближайшие польские предки Ледуховски - не из российского Королевства Польского, а из австрийского Королевства Галиция). 

Я татарин-тэмэн (прапрабашка моя - урождённая княжна Енгалычева). 

Я горный мари (фамилию Серебренитский, - дворянскую, - мой отец унаследовал от матери, а мой законный дед по отцу - Виктор Кельбедин, черемис по рождению, сын царевококшайского мещанина). 

Чуть не забыл: я больше года уже - гражданин Израиля (что я проделал крайне неохотно, вопреки всем моим идентичностям, методом исключения, после грустной встречи с послом Литвы и первым секретарём посольства Польши, которые с реверансами сожаления долго объясняли мне, что шансов стать поляком или литовцем де-юре у меня нет). 

Родина у меня имеется, конечно. Это город Самара, то есть территория, которая принадлежала Российской Империи, Московскому царству, Ногайской Орде, Улусу Джучи, Волжской Булгарии, СССР, а также была временной столицей Российской Республики в 1918ом (под прикрытием Чехословацкого корпуса). 

Первые три класса учился в школе, которая раньше была гостиницей Филимонова, а гостиницу эту в 1918ом, захватили анархисты из Летучего отряда Фёдора Попова и объявили суверенной анархической коммуной, держались неделю, пока большевики не подвезли артиллерию. Тоже - чем не идентичность? 

Ещё вспомнилось: по одной из линий я потомок герцогини Марии Боснийской из дома Котроманич, (по мужу графини Хельфенштейнской),  эта династия уничтожена Османией, и если не найдется более близких претендентов, то я могу заявить права на королевский трон Боснии. Может, займусь по настроению. 

Я совершенно не космолит и не интернационалист. 

Наоборот как раз.

У меня не один патриотизм, не одна национальность, не одно отечество, а - много. 

В вольерах XXI века мне скучно и тесно, не говоря уж о затхлых ржавых клетках ХХ. 

Итак: если какая-то из национальных, географических, исторических и паспортных идентичностей потянет меня к суициду 

 ( ---- скажем, Израиль, - он это может, по первому впечталению: это страна, в которой я испытывал просто огнедышащее вожделение немедленного обретения гражданства Перу или Парагвая --- ) 

- то я просто выключу одну национальную мелодию, и включу другую. 

Отсюда мораль: генеалогия это не только красиво и интересно, но иногда весьма полезно.

In the silence of the mountains …

 

Императорская корона, использованная Педру I Бразильским во время перемещения тела императора в 1972 году, через 150 лет после обретения независимости.

Императорская корона, использованная Педру I Бразильским во время перемещения тела императора в 1972 году, через 150 лет после обретения независимости.

Рабиндранат Тагор: У великой Истины - великое безмолвие

 Всё, что видим мы, видимость только одна.
Далеко от поверхности моря до дна.
Полагай несущественным явное в мире,
Ибо тайная сущность вещей не видна.

~ Омар Хайям

Her Royal Highness Crown Princess Ingrid Alexandra of Norway

 

Her Majesty Queen Mette-Marit of Norway

 

Європа готується до періоду, коли більшістю монархій континенту керуватимуть королеви.

 Європа готується до періоду, коли більшістю монархій континенту керуватимуть королеви. 

На європейські престоли мають зійти спадкоємиці з п'яти країн: 

Бельгія: принцеса Єлизавета (нар. 2001) - старша дочка короля Філіпа.

Іспанія: принцеса Леонор (нар. 2005) - старша дочка короля Феліпе VI.

Швеція: кронпринцеса Вікторія (нар. 1977) - старша дочка короля Карла XVI Густава.

Нідерланди: принцеса Катаріна-Амалія (нар. 2003) - старша дочка короля Віллема-Олександра.

Норвегія: принцеса Інгрід Александра (нар. 2004) - старша дочка кронпринца Гокона

Son Altesse Royale le prince Jean d'Orléans, comte de Paris, Son Altesse Royale le prince Louis de Bourbon, duc d'Anjou, et Son Altesse Impériale le prince Jean-Christophe Bonaparte, prince Napoléon 💙💙💙🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵🇨🇵 His Royal Highness Prince Jean of Orléans, The Count of Paris, His Royal Highness Prince Louis of Bourbon, The Duke of Anjou and His Imperial Highness Prince Jean-Christophe Bonaparte, The Prince Napoléon

 Son Altesse Royale le prince Jean d'Orléans, comte de Paris, Son Altesse Royale le prince Louis de Bourbon, duc d'Anjou, et Son Altesse Impériale le prince Jean-Christophe Bonaparte, prince Napoléon

His Royal Highness Prince Jean of Orléans, The Count of Paris, His Royal Highness Prince Louis of Bourbon, The Duke of Anjou and His Imperial Highness Prince Jean-Christophe Bonaparte,  The Prince Napoléon

Русько-польський рід Ледуховські

 ЛЕДУХОВСЬКІ (також Лідиховські, Лєдуховські, Лі́дихівські; пол. Ledóchowscy, Leduchowscy)  руський (український) шляхетський (графський) рід гербу Салава(Шалава). Представлений у Волинському воєводстві. Назва походить від «гнізда» роду — містечка Лідихів. Згідно з легендою перший представник роду Галка був відомим ще за часів київського князя Володимира Великого, прославився як ревний захисник християнства і був пов'язаний з князівською родиною.

У Марціна Бельського в його «Хроніці Польській» за 1300 рік (за часів короля Вацлава ІІ), згадується Петро Галка з Романова гербу Салава (Шалава), який названий там гетьманом руським. Мешкали на Київщині, пізніше перебралися до Галичини.

До кінця XVI століття деякі представники роду Галка мешкали в Руському воєводстві.

Поступово рід розділився на три гілки — Свірських, Стрижів та Ледуховських (Swirskich, Strzyzów i Ledochowskich), зберігши один герб.

Першим Ледуховським стає Нестор Галка, який мужньо воював з литвинами і отримав у володіння Ледихів приблизно у 1457 р. від Великого князя Литовського Казимира Ягеллончика. Після нього згадуються Іван та Вацлав Ледуховські, гербу Шалава, які прославилися у боротьбі з Тевтонським орденом, та Павел, Яцек і Богдан, які жили у XV ст.

У 1528 році у Метриці Волинській згадується Дениско Ледуховський.

В опису Кременецького замку у Люстрації 1552 року згадуються землі недалеко від Кремінця, які знаходяться у власності зем'ян Михна, Богдана, Гаска, Вінка, Гнівоша Ледуховських. В акті Люстрації Кременецького замку від 1563 року згадується будинок на вул. Жидовській, який належить зем'янину Гнівошу Ледуховському. 

Також відомий Рафал Галка з Романова, який був похований 1572 р. у Львові у Домініканському костелі і Станіслав Галка (пом.1602 р.), похований там же, але невідомо чи були вони представниками цього роду.

Ян, Юрій, Самуїл Ледуховські є серед тих, що поставили підпис на виборах короля Владисла́ва IV. 

В наказах Сигізмунда І та Сигізмунда II Августа, пізніше Сигізмунда ІІІ Ледуховські позначаються титулом Comites, що на латині означає граф. За кількома винятками серед княжих родів, у Королівстві Польському не присуджувалися дворянські титули. Родини або мали титули, надані за кордоном, або отримали їх лише після поділу Польщі. Тому назва не є відповідним показником історичної важливості родин. 

Кількість сенаторів, яку надала родина за час існування королівства, є більш відповідною.  З сімома сенаторами родина Ледуховських посідає 34 місце серед 129 княжих і графських польських шляхетських родин.

Серед інших відзначилися члени графської родини Ледуховських, через служби в імператорському домі, між іншим, як вихователь пізнішого імператора Франца-Йосифа, ад'ютант імператора Карла та офіцерів генерального штабу, а також на службі католицької церкви через єзуїтського генерала, кардинала, блаженного та святого.

Палац Ледуховських у Смордві на Волині.  Палац у середині ХІХ століття був ґрунтовно перебудований архітектором Енріко Марконі з більш давньої резиденції. Після ІІ світової війни ця визначна архітектурна пам'ятка була розібрана місцевими мешканцями до фундаментів.

Салава або Шалава (пол. Szaława, Saława, Salava, Sielawa) — родовий герб  української та польської     шляхти, яким користувалася, зокрема, родина Самойловичів з XVII століття, до якої належав Гетьман України Самойлович Іван Самійлович. Герб давньоукраїнського походження (від часів Київських князів).

(с) Клуб спадкоємцiв шляхти i дворянства https://www.facebook.com/klubshlyhtu

Принцеса Каріна Андронікова-Багратіон мала честь бути запрошеною на урочисту месу, присвячену Святому Людовіку, королю Франції

 28 травня 20026 р. я мала честь бути запрошеною на урочисту месу, присвячену Святому Людовіку, королю Франції. Церемонія відбулася у чудовому соборі Святого Людовика у Версалі та зібрала гостей, об'єднаних повагою до французької історії, традицій та духовної спадщини.

Серед присутніх був принц Жан Орлеанський, граф Паризький та глава Королівського дому Франції, у супроводі свого брата, принца Еда Орлеанського. Месу відслужив єпископ Версальський Люк Крепі, який розповів про життя, віру та незмінну спадщину Святого Людовіка, однієї з найшанованіших постатей у французькій історії.

Як журналістка та принцеса, я мала честь зустрічатися з багатьма видатними людьми, членами королівських сімей та представниками історичних династій Європи. Однак серед усіх сучасних претендентів на французький престол принц Жан Орлеанський вразив мене найбільше. Мене вразив не лише його розум та глибокі знання історії, але й його доброта, природна чарівність та справжня здатність заспокоювати людей. У світі, де публічні особи часто відсторонені, він володіє рідкісним поєднанням гідності та доступності.

Один невеликий інцидент з того дня досі викликає в мене посмішку. Перед подією мені зателефонував фотограф, який багато років супроводжував Його Королівську Високість у різних проектах. Він подзвонив, щоб повідомити, що прибуде пізно. Відчуваючи хвилювання та легке хвилювання, я геть забула про всі правила етикету. Не замислюючись, я звернулася до принца «Пане королю».

Була коротка пауза, перш ніж він тепло засміявся і відповів, що, ймовірно, запам'ятає цю невелику плутанину на все життя. Моє збентеження швидко зникло завдяки його гарному гумору. Це був простий момент, але він розкрив його характер набагато краще, ніж будь-яка офіційна промова.

Сама церемонія була глибоко зворушливою. Стоячи під склепінчастою стелею собору Святого Людовика, оточений століттями віри та історії, я відчула унікальну атмосферу, яку можуть запропонувати лише такі місця, як Версаль. На кілька годин відстань між минулим і сьогоденням ніби зникла.

Коли день добігав кінця, я вийшов із собору та попрямував додому квітучою липовою алеєю, якою колись ходила Марія-Антуанетта. Солодкий аромат квітів наповнював вечірнє повітря, а золоте світло заходу сонця заливало Версаль позачасовим сяйвом. Краса та спокій цієї прогулянки стали ідеальним завершенням дня, присвяченого пам'яті, традиціям та історії.

Я повернувся додому з чудовими спогадами: урочистим вшануванням пам'яті Святого Людовика, позачасовою атмосферою собору та можливістю провести час у товаристві людини, чий розум, гідність та людяність справили на мене незабутнє враження. 

***

On May 28, I had the honor of being invited to attend a solemn Mass dedicated to Saint Louis, King of France. The ceremony took place in the magnificent Saint-Louis Cathedral in Versailles and brought together guests united by their respect for French history, tradition, and spiritual heritage.

Among those present was Prince Jean d'Orléans, Count of Paris and Head of the Royal House of France, accompanied by his brother, Prince Eudes d'Orléans. The Mass was celebrated by Bishop Luc Crepy of Versailles, who spoke about the life, faith, and enduring legacy of Saint Louis, one of the most admired figures in French history.

As both a journalist and a princess myself, I have had the privilege of meeting many distinguished people, members of royal families, and representatives of Europe's historic dynasties. Yet among all the contemporary claimants to the French throne, Prince Jean d'Orléans impressed me the most. What struck me was not only his intelligence and deep knowledge of history, but also his kindness, natural charm, and genuine ability to make people feel at ease. In a world where public figures are often distant, he possesses a rare combination of dignity and accessibility.

One small incident from that day still makes me smile. Before the event, I received a call from the photographer who has accompanied His Royal Highness on various projects for many years. He called to let me know that he would be arriving late. Feeling excited and slightly nervous, I completely forgot every rule of etiquette. Without thinking, I addressed the Prince as “Monsieur le Roi.”

There was a brief pause before he laughed warmly and replied that he would probably remember this little confusion for the rest of his life. My embarrassment quickly disappeared thanks to his good humor. It was a simple moment, but one that revealed his character far better than any formal speech could have done.

The ceremony itself was deeply moving. Standing beneath the vaulted ceilings of Saint-Louis Cathedral, surrounded by centuries of faith and history, I felt the unique atmosphere that only places such as Versailles can offer. For a few hours, the distance between past and present seemed to disappear.

As the day came to an end, I left the cathedral and made my way home along the flowering linden avenue once frequented by Marie Antoinette. The sweet fragrance of the blossoms filled the evening air, while the golden light of sunset bathed Versailles in a timeless glow. The beauty and tranquility of that walk offered the perfect conclusion to a day devoted to memory, tradition, and history.

I returned home with wonderful memories: the solemn tribute to Saint Louis, the timeless atmosphere of the cathedral, and the opportunity to spend time in the company of a man whose intelligence, dignity, and humanity left a lasting impression on me. Бачити менше

Celestial Music - The Dance of the Stars: A festive dance of angels in a cosmic ballroom made of stardust and golden light

Celestial Music - The Dance of the Stars: A festive dance of angels in a cosmic ballroom made of stardust and golden light.

https://suno.com/s/ITr8Hqkf9DUGENrI 

https://suno.com/s/4wRvwvZ1zUhqfTW7

Династия Гассанидов

A Dinastia Gassanida, estado cliente do Império Romano e famosos líderes das tribos árabes cristãs aliadas aos bizantinos contra Maomé, ainda existe até hoje e são católicos maronitas que residem no Brasil. O atual líder da casa e pretendente ao trono Gassânida nasceu em Curitiba.

Династия Гассанидов, зависимое государство Римской империи и известные лидеры христианских арабских племен, союзных Византии против Мухаммеда, существует и по сей день и состоит из маронитских католиков, проживающих в Бразилии. Нынешний глава династии и претендент на трон Гассанидов родился в Куритибе.

The Ghassanid Dynasty, a client state of the Roman Empire and famous leaders of the Christian Arab tribes allied with the Byzantines against Muhammad, still exists today and is comprised of Maronite Catholics residing in Brazil. The current leader of the house and pretender to the Ghassanid throne was born in Curitiba.

The Bagrationi

 Os Bagrationi descendem da Dinastia Cosroida e, através dela, de Nana da Ibéria, mãe do rei Aspacures II da Ibéria (Kartli) e membra da dinastia Tibério-Juliana do reino do Bósforo, descendente de um de seus fundadores, Cotys I, filho de Gepaepyris, bisneta por parte de mãe de Antônia, filha de Marco Antônio himself.

Багратионы происходят от династии Хосроидов и, через неё, от Наны Иберийской, матери царя Аспакура II Иберийского (Картли) и члена Тиберийско-Юлианской династии Боспорского королевства, потомка одного из её основателей, Котиса I, сына Гепаепириса, правнучки по материнской линии Антонии, дочери самого Марка Антония.

The Bagrationi descend from the Khosroid Dynasty and, through it, from Nana of Iberia, mother of King Aspacures II of Iberia (Kartli) and a member of the Tiberian-Julian dynasty of the Bosporan kingdom, descended from one of its founders, Cotys I, son of Gepaepyris, great-granddaughter on her mother's side of Antonia, daughter of Mark Antony himself.

Срібники Володимира Святославовича

 

Николай Левшиц: Игра престолов по-грузински

Возможно, это не самый очевидный факт, но здесь есть свои «роялс» - члены семьи царского дома. Глава династии сейчас - Анна Багратион-Грузинская, прямой потомок по мужской линии последнего царя Картли-Кахети Георгия XII. Однако все не так просто: несколько лет назад представители разных ветвей Багратиони отправились в суд, чтобы разобраться, кто из них является истинным наследником трона.  

Претензии на грузинский трон (на всякий случай напомню, что Грузия парламентская республика) заявили две ветви династии Багратиони. Первая – Багратион-Мухранские, боковая ветвь, которую провозгласили главной на съезде грузинской эмиграции в Риме в 1942 году. Обоснованием этого решения стала генеалогия, согласно которой прямая мужская линия последнего царя Картли-Кахети Георгия XII пресеклась, а сам царь был объявлен бездетным (позднее эти утверждения были признаны исторически недостоверными). Это категорически отрицали потомки Георгия XII, Багратион-Грузинские, заявившие в 2006 году о своих претензиях на главенство в доме Багратионов. 

Спор утих, когда представители конкурирующих ветвей заключили династический союз – Анна Багратион-Грузинская и Давид Багратион-Мухранский обвенчались в 2009 году в тбилисском соборе Святой Троицы. Однако уже через полгода брак был расторгнут после разоблачения Давида в супружеской неверности. При этом через год Анна и Давид вступили в брак снова, но и второй их союз распался в 2013 году (позднее Анна выдвинула обвинения против бывшего мужа в домашнем насилии). В 2019 году стороны вернулись к отложенному династическому спору: Багратион-Грузинские подали в суд на Давида Багратион-Мухранского, обвиняя его в незаконном использовании имени и символики царского дома. В частности, речь шла о его международной активности - например, визите к Елизавете II и передаче ей ордена, что обернулось скандалом .

Дело приобрело уникальный характер: в суде обсуждались не только юридические, но и историко-генеалогические аргументы. Со стороны ответчика даже звучали предложения о проведении ДНК-экспертизы, что теоретически могло бы потребовать эксгумации останков представителей династии, захороненных в Светицховели. 

Де-факто династический спор завершился 12 мая 2025 года, когда Анна Багратион-Грузинская была официально признана главой дома Багратионов церковными и академическими кругами Грузии на основании документов.