інший грім в шибу неба стука.
Маєш друзів, за себе кращих,
та не маєш, здається, друга.
Плаче див десь у кроні древа -
щиру осінь хіба зупиниш?
Може, й людям доконче треба
серцем битись о простір синій.
І, втрачаючи не здобуте,
по літах прозрівань строкатих
тільки маму свою не забути,
тільки мрію найкращу мати.
(Богдан Смоляк. "Словник мовчання". Львів. 1995).
Богдан Смоляк наприкінці вересня зустрів свій зрілий чоловічий ювілей. Першу збірку видав в середині 90-х. Як на книжковий дебют, то скажемо, він затягнувся. Але мусіли бути об'єктивні причини. Адже на українську філологію Львівського університету Богдан вступив 1969, а закінчив 1978. У проміжку, 1972-1974, служив в армії. Теж питання відкрите, але Богдан ніколи не заявляв про переслідування совіцькою владою, і не робив із себе жертви режиму.
Богдан є одним з перфектних філологічних поетів. Чимось його поетична манера є близькою до пізнього Бажана. Можливо, внутрішньою композиційною стрункістю і досконалим чуттям мови.
Його поетичне вибране "Словник мовчання" 2012 року цілком заслуговувало літературної відзнаки. Але поет не жаліється, а поволи і впевнено прокладає свою літературну ріллю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий