«Буває час для справ, а буває - для вищої духовної вправи»

У лексиконі Григорія Богослова важливе місце посідали поняття «безмовність», «тиша» (ησυχία), «усамітнення» (αναχωρήσεις) і «пустеля» (έρημος). 

У мові раннього чернецтва «пустелею» називали будь-яке місце, обране для усамітнення, - чи то джунглі, поле, гори чи ліс.

Для Григорія «пустелею» був його маєток у Назіанзі. Він називав її «керівницею» свого життя, «співробітницею», «матір’ю божественних сходжень» і θεοποιον (Сл. 3, 2, 3–6). 

Мета відходу в пустелю - звільнитися від суєти зовнішнього світу, знайти внутрішню тишу й спокій, необхідні для спілкування з Богом. 

У цьому контексті Григорій згадує пророка Іллю, Івана Хрестителя та Ісуса Христа (Сл. 26, 7, 8–16), щоб показати, що «буває час для справ, а буває - для вищої духовної вправи».

"Умозрительное Мочание" Боргородицы

В одной из своих проповедей свт. Григорий Палама утверждает, что Богородица после введения во храм вела подвижнический образ жизни и занималась умным деланием. Палама даже утверждает, что исихазм изобретён Богородицей.

Свт. Григорий Палама "Омилии" // "Беседа на Введение во Святая Святых Пречистыя Владычицы нашея Богородицы и Приснодевы Марии и об Ея богоподобном образе жизни в оном месте":

"...Тем, что Она пребывала в молчании, Она представила созерцателям значительную защиту: потому что справедливо Она избирает молчаливый и отрешенный от всех образ жизни..."

Комментарий переводчика: "Здесь имеется в виду следующее: тем, что Божия Матерь избрала сосредоточенный в молитве и молчании образ жизни в храме, Она представила монахам исихастам, держащимся сосредоточенного, молчаливого образа жизни, т. н. «духовного делания», возможность защищать свой подвиг ссылкой на образ жизни Божией Матери в храме во время Ее детства. Монахам исихастам приходилось выдерживать большую борьбу и терпеть нападки".

Далее из той же проповеди Паламы:

"...Она жила, проводя образ жизни подвижнический, замкнутый, свободный от забот и скорби, не причастный низменным страстям, превосходящий наслаждение сего мира, которое не бывает свободно от скорби; живя только Богу, видимая только Богом, питаемая только Богом, хранимая только Богом, имеющим, благодаря Ей, возъобитать с нами; всецело же и Сама взирая только на Бога, в Боге имея наслаждение, Богу непрестанно внимая".

"Она прилежала всякому виду добродетели и изучила реченное в Законе и обретаемое в слове (устной традиции) и в принадлежащем и тому и другому, а также изучила предметы из числа главных наук, как бы запечатлевая все в Себе, и изобретая нечто наиболее свойственное Богу, что на этом основании обладая особым свойством, знает пользующих это — непосредственно уподобить Ему; поскольку же Она не видела ничего из проявленного людьми прежде Нее, что точно указывало бы на это, то Она Сама прорубает лучший и совершеннейший путь и изобретает и Сама исполняет и передает последующим людям высшее делание созерцания; созерцание (богомыслие) же это настолько превосходит прежде известное, насколько истина превосходит фантазию".

"...Дева, ища это (потому что для послов является совершенно необходимым встретиться с теми, к которым они приходят с посольством), обрела руководителя в священном молчании: в молчании — которое есть постоянство ума и порядка, забвение дольных вещей, введение в высшие тайны, обращение помыслов на лучшее; оно есть истинное делание, путь к истинному созерцанию (богомыслию) или богозрению...".

"...От самого барьера (как говорится) жизни отвергнув их, Всенепорочная ушла из людской среды, и бежав от достойного порицания уклада нашей жизни, избрала для Себя невидимый для всех образ жития в святейших частях храма, находясь в которых, освободившись от всяких связывающих уз и отряхнув всякие связи (или: отношения) и став выше сострадания к Своему собственному телу, Она собрала ум к сосредоточенности в самом себе и вниманию и непрестанной божественной молитве. И благодаря сему будучи всецело в обладании Самой Себя, и став выше разнообразной свалки помыслов и просто всяких впечатлений, Она проложила новый и неизреченный путь в небеса, который я назову — умозрительное молчание".

Пьетро Теста "Введение во храм Пресвятой Богородицы", 1641-1643 годы

Професор Мирослав Волощук: Що означають титули королів Русі і Галичини

Трішки кепське освітлення відео із вчорашнього виступу на VIII Конгресі польських медієвістів у Ґнєзно, але все таки - до Вашої уваги.

Як розуміти королівські аспірації князів Русі? Що означають титули король Русі (Ruscie rex), король рутенів (rex Ruthenorum), яка різниця між ними та титулами король Галичини (Galiciae rex) чи король Галичини і Володимирії (Galitiae Lodomeriaequae rex)? Чи існували королеви Галичини (Galicie regina), окремо - Галичини і Володимирії (Galitiae Lodomeriaequae regina), а також - окремо Русі (regina Ruscie)? 

Ну і найголовніше, як виглядала ситуація із перспективами інституалізації королівства Русі (Regnum Russiae) у XIV ст., особливо після вигасання династії Романовичів та успадкуванням її (і не тільки її) територіальних, титульних та династичних традицій родиною Анжу на престолах Угорщини і Польщі.

Це і не тільки це - звучало вчора у нашому виступу, є наразі предметом наших наукових студій, та, сподіваюся, із Божою поміччю та людською підтримкою ляже в основу майбутнього окремого монографічного дослідження.

https://www.facebook.com/reel/808297318203539

Андрій Богданович: Деградація сучасних манархій та аристократії

Згідно з філософією Юліуса Еволи, сучасні монархи та аристократи **втратили будь-яку сакральну харизму**. Вони є лише світськими пережитками минулого, які виконують формальні функції і не мають справжнього зв’язку з божественним.

---

### Деградація монархії

Для Еволи сучасна конституційна монархія – це лише "демократія з королем", яка є ще більш деградованою формою правління. Сучасні монархи, на його думку, не володіють тією метафізичною силою, яка дозволяла сакральним царям підтримувати космічний порядок. Вони:

* **Не є носіями божественної влади.** Їхня влада базується на законах, а не на божественному помазанні.

* **Символи, а не правителі.** Їхня роль є церемоніальною, а реальна влада належить парламентам і політикам.

* **Втратили "героїчний" дух.** Сучасні монархи не ведуть своїх людей у битви, вони є продуктом **"буржуазного"** світу, який Евола так зневажав.

---

### Деградація аристократії

Евола розрізняв справжню **традиційну аристократію**, яка ґрунтувалася на духовних якостях,  на "аристократії духу", та сучасну аристократію. 

Він вважав, що сучасні аристократи:

* **Не є "войовничою кастою".** Вони втратили свій військовий дух і стали частиною вищого класу.

* **Не мають зв'язку з традицією.** Вони є нащадками минулої еліти, але не її духовними спадкоємцями.

* **Буржуазні, а не традиційні.** Їхній спосіб життя і цінності є частиною сучасного матеріалістичного суспільства.

Отже, за Еволою, уламки сакральності в сучасних монархів і аристократів є лише порожніми оболонками. Вони не мають нічого спільного зі своїми сакральними предками, і їх існування лише підкреслює глибину занепаду, в якому, на його думку, перебуває сучасна цивілізація.

## 📉 Причини занепаду:

1. **Секуляризація Європи** — починаючи з Реформації, далі Просвітництва, і аж до Французької революції, **влада стала "горизонтальною"**, заснованою на народі, раціоналізмі, матеріалізмі.

2. **Падіння кастового порядку** — згідно з індоєвропейським уявленням, суспільство повинно бути організоване **в "органічні касти"** (жерці, воїни, господарі, слуги). Коли це руйнується — зникає й сакральна монархія.

3. **Панування буржуазного духу** — Евола ненавидів буржуазність, яка, на його думку, зруйнувала і героїзм воїна, і гідність жерця, і трансцендентний сенс буття.

## 🧭 Евола закликав до:

* **Відновлення сакральної ієрархії**, навіть у рамках нової форми — не обов’язково старої монархії.

* Відродження **"внутрішньої аристократії"** — людей духу і дії, які **живуть згідно з Традицією**, а не суспільною думкою.

* Ідеал — **воїн-жрець**, або **"імператор трансцендентного"**, подібний до римського *rex sacrorum*, індійського дгармараджі чи тибетського чакравартіна.

### 🏛️ Евола про сакральну владу

- **Сакральна харизма** — це не просто політична влада, а метафізичне покликання. Монарх, за Еволою, мав бути посередником між земним і божественним, втіленням космічного порядку.

- **Король-воїн** — ідеальний образ правителя, який поєднує духовну силу з активною волею. Це протиставлення пасивному, бюрократичному образу сучасного монарха.

- **Критика секуляризації** — Евола вважав, що сучасні аристократи стали "тінями" своїх предків, позбавленими внутрішньої сили, бо втратили зв’язок із сакральним джерелом влади.

### ⚔️ Полеміка з Рене Геноном

Евола сперечався з Геноном щодо природи влади:

- Генон наголошував на **духовному авторитеті** (жрець, мудрець).

- Евола ж підкреслював **дієвий авторитет** — волю до влади, героїзм, активну трансформацію світу.

Це розходження стало основою його критики сучасного світу, де, на його думку, **формальні титули не мають жодної метафізичної ваги**.

## ✅ Що спільного в Генона і Еволи:

* Обоє вважають, що **сакральна природа влади у сучасному світі втрачена**.

* Обоє не визнають **формальних титулів без метафізичної легітимності**.

* Обоє критикують **сучасну монархію** як **порожню форму без трансцендентного змісту**.

---

## 🔎Але чим відрізняється підхід Генона?

### 1. **Генон не відкидає можливості відновлення сакральної влади**

* Він вірив, що **відродження духовного авторитету можливе** — через відновлення **ініціаційних центрів**, **традиційних релігій**, **священних знань**.

* Тобто якщо сучасний монарх **отримає ініціацію** або буде пов’язаний із **автентичною традицією**, він може **стати носієм сакрального авторитету** — але **не автоматично**, лише **через "вбудованість у Традицію"**.

### 2. **Він не фетишизує монархію як форму**

* Генон розрізняв **форму правління** і **трансцендентну суть влади**. Монархія — лише **одна з можливих форм**, але **не обов’язково священна**, якщо втрачено зв’язок із метафізикою.

> Справжній цар, за Геноном, — це **жрець із владою**, а не просто керівник держави.

---

##  Сучасна монархія = профанація

Генон писав про **деградацію Заходу** та **втрату ініціаційного зв’язку** в усіх сферах, зокрема:

* релігія стала моралізмом;

* наука — матеріалізмом;

* влада — профанною адміністрацією;

* монархія — **пустим титулом без духовної основи**.

---

##  Цитата (парафраз):

> *"Той, хто займає трон, але не має участі в Традиції, є не більше ніж карикатура на царя."*

Це — ідея Генона.

---

## Генон vs Евола: ключова різниця

| Тема                           | Рене Генон                                                     | Юліус Евола                                        |

| ------------------------------ | -------------------------------------------------------------- | -------------------------------------------------- |

| Ставлення до сучасної монархії | Критичне, але допускає можливість відновлення через духовність | Повне відкидання — лише тінь справжньої влади      |

| Що є джерелом легітимності     | Духовна традиція, ініціація                                    | Трансцендентна воля, героїчна дія                  |

| Чи може монарх бути сакральним | Так, але лише як носій Традиції                                | Так, але лише як воїн-жрець, а не фігура протоколу |

| Чи можлива Традиція сьогодні   | Теоретично — так (через Схід, іслам, езотерику)                | Лише як шлях одиниць, проти сучасного світу        |

---

##  Висновок:

* **Генон не вважав сучасних монархів носіями сакральної харизми**.

* Але він допускав, що **реальне відновлення Традиції можливе**, якщо буде **відроджено її духовну основу**.

* На відміну від Еволи, він не вимагав героїчного акту трансформації, а сподівався на **реактивацію сакральних центрів** (у тому числі на Сході).

Полеміка між Юліусом Еволою та Рене Геноном — це **центральний ідейний розлом усередині традиціоналістського табору**. Вона стосується **природи вищої влади**, її джерела, і того, **який принцип — жрецький чи царський — має бути домінантним** у справжньому традиційному суспільстві.

---

## Генон: **духовна влада понад усе**

* Рене Генон вважав, що **жрецький, метафізичний принцип первинний**.

* Джерело справжньої влади — це **світ ідей, трансцендентне, мудрість, передача знання**, а не дія.

* У його схемі:

  * **брахман** вище кшатрія (воїна),

  * **священик** вище царя,

  * **дух** вище сили.

> Для Генона, політична або воєнна влада легітимна лише **як вираження духовної влади**, як її "інструмент".

---

## ⚔️ Евола: **воля, дія, "героїчна трансценденція"**

Евола визнавав велич духовного авторитету, але вважав, що **Генон надмірно "пасивізував" Традицію**.

* Евола наголошував на **активній трансформації світу**, силі, волі, героїзмі.

* Його ідеал — не просто мудрець у монастирі, а **воїн-жрець, що кидає виклик світові** й перетворює його через дію, ритуал, жертву, владу.

* Він надихався:

  * римською концепцією *auctoritas* + *imperium*,

  * арійськими воїнськими культами,

  * тантричним шляхом,

  * шляхом кшатрія, а не брахмана.

> Для Еволи, **влада, яка не включає активну, "солярну" трансцендентність, — мертва.**

---

## Ключове розходження:

| Питання            | Генон                               | Евола                                |

| ------------------ | ----------------------------------- | ------------------------------------ |

| Джерело влади      | Мудрість, знання, передача Традиції | Воля, дія, героїзм                   |

| Первинність        | Жрець (брахман)                     | Воїн-жрець (кшатрій з ініціацією)    |

| Справжнє царювання | Внутрішній спокій, споглядання      | Героїчна ініціація, воля до влади    |

| Шлях до Традиції   | Ініціація через знання              | Ініціація через дію, ризик, виклик   |

| Приклад            | Брахман, суфій, гностик             | Арійський цар, імператор, воїн-аскет |

---

## Критика Еволи проти "жрецького елітизму"

Евола вважав, що **традиціоналізм Генона може вести до ескапізму**:

* **Без мужності та сили — жрець перетворюється на бюрократа духу.**

* Традиція не має бути "музеєм метафізики", а **живим вогнем, що формує чоловіка і світ**.

* Його критика спрямована також проти **псевдодуховності**, де сакральне перетворюється на академізм, мораль, або пасивну містичну втечу.

---

## Приклади, якими оперував Евола:

* **Тантризм** — де ініціація можлива не через відмову, а через **перетворення дії на шлях звільнення**.

* **Римська імперія** — де імператор був не просто правителем, а **носієм sol invictus**, божественного принципу влади.

* **Кшатрійська ініціація** — через війну, порядок, владу, жертву.

---

## 🧩сторична суть суперечки

* Генон — вкорінений у **ісламській і ведичній духовності**, підкреслює **трансцендентне як недоторкане**.

* Евола — мислить у дусі **"воїнської духовності" індоєвропейського типу**, для нього **сакральне реалізується через дію**, навіть насильство — якщо воно служить Вищому.

---

## Підсумок:

> **Генон**: "Влада — це тінь Духу."

> **Евола**: "Дух — це Вогонь, що стає Владою."

Їхня полеміка — не просто інтелектуальна, а **онтологічна**: це зіткнення двох підходів до Традиції — **контемплятивного** (споглядального) і **героїчного** (трансформативного).

Андрій Богданович: Етика постави Анрі Левавассера: Відновлення європейської гідності в сучасному світі

**Етика постави: Відновлення європейської гідності в сучасному світі**

У своєму есе ''За європейську етику постави'' Анрі Левавассер розглядає концепцію етики постави, що є важливою складовою європейської культурної та моральної традиції, і пропонує повернення до неї як необхідність для відновлення європейської гідності в умовах сучасної цивілізаційної кризи. Цей пошук «етики постави» виявляється відповіддю на руйнівні процеси, які сьогодні охоплюють Європу, у тому числі кризу моральних основ, знецінення культурних норм і втрату ідентичності.

### **Європейська криза і необхідність нового погляду на гідність**

Першою світовою війною і подальшим розвитком XX століття Європа пережила потрясіння, яке поставило під сумнів її цивілізаційні основи. Відмінні культурні, моральні та політичні ідеали були зруйновані в ім’я універсалізму, що намагався знищити національні й етнічні кордони. У результаті цього, за словами Левавассера, з'явилася «отрута великого стирання», що загрожує втратою самих коренів європейської культурної ідентичності. Втім, автор вірить, що ще не все втрачено. Він закликає молодь Європи повернутися до своїх коренів, черпаючи силу з багатотисячолітньої пам’яті та культурної спадщини, аби знайти моральні ресурси для подолання нинішніх викликів.

### **Що таке етика постави?**

«Етика постави» для Левавассера — це не просто зовнішній етикет або манери, це глибоко вкорінена поведінкова установка, яка виражає ставлення людини до світу і до самого себе через її поставу, манеру мовлення, жестів і навіть мовчання. Під «етикою постави» він розуміє внутрішній стан гармонії, самодисципліни та гідності, який дозволяє людині зберігати свою честь, навіть коли ніхто не дивиться. Ця етика не зводиться до абстрактних правил чи моральних догм. Вона є формою «буття» у світі, що базується на принципах честі, обов'язку та вірності собі.

### **Етика постави в історії Європи**

Європа з самого початку була не лише географією, а й стилем. Різні етапи європейської історії — від грецького ідеалу *kalokagathía* (єдність краси і добра) до римської *gravitas* і християнського лицарського духу — пронизані ідеєю постави як ознаки вищої людяності. Європейська культура завжди цінувала не лише фізичну витонченість, але й моральну стійкість. Постава була не просто манерами чи етикетом, а втіленням глибшої антропології, де тіло було не відокремлене від духу. Важливими були не тільки жест та мовлення, але й здатність зберігати спокій та витримку навіть у складних умовах.

### **Сучасна деградація постави**

Сучасний світ, на думку Левавассера, зазнає серйозних змін, які ведуть до деградації традиційних цінностей. Модерність і постмодерністські ідеї руйнують поняття «постави», що колись асоціювалося з гідністю та шляхетністю. Масова культура, яка віддає перевагу грубості, крикливості та безпосередності, все більше вважає поставу пережитком минулого. Ця зміна призводить до того, що те, що раніше було символом внутрішньої сили й самодисципліни, тепер виглядає як маска, яку треба зірвати. Левавассер підкреслює, що втрата постави — це не лише втрачена елегантність, а й відсутність відчуття межі, що є важливою складовою європейської цивілізації.

### **Повернення до етики постави**

Левавассер пропонує не відкинути сучасність, а повернутися до етики постави як до важливого елементу культурного відродження. Він стверджує, що справжня постава не є «позою» або «маскою», а є внутрішньою гармонією між думкою і дією, між внутрішнім світом людини і її зовнішнім проявом. Вона не повинна бути снобізмом чи прагненням до стилю заради стилю, але має бути виразом глибокого почуття відповідальності перед собою і перед світом. Левавассер підкреслює, що етика постави є передумовою для відновлення гідності, яка не залежить від соціального статусу чи зовнішніх умов, а є внутрішнім принципом, який керує життям людини.

### **Як застосувати етику постави сьогодні?**

В умовах розпаду традиційних структур і відчуття морального хаосу Левавассер закликає до відновлення цієї етики через щоденну практику самодисципліни, уважності до деталей та поваги до інших. Важливо не лише прагнути до моральної досконалості, але й виховувати в собі естетичне відчуття порядку, краси та елегантності. Це не просто форма, це спосіб життя, що вимагає від кожного бути собою — з гідністю, навіть у світі, який часто цього не цінує.

### **Етика постави як етика свободи**

Підсумовуючи, Левавассер вважає, що етика постави — це етика свободи, яка не боїться форми, бо не боїться себе. Це свобода бути вірним своїм корінням, своїм ідеалам і традиціям. Це вимога бути «на висоті», не через амбіції, а через усвідомлення своєї відповідальності за свій спосіб життя і свою присутність у світі. Відновлення етики постави не є спробою повернутися в минуле, а є необхідним кроком до відродження морального і культурного порядку, який дозволить європейцям знову знайти свою гідність і свою роль у світі.