Професор Мирослав Волощук: Що означають титули королів Русі і Галичини

 Трішки кепське освітлення відео із вчорашнього виступу на VIII Конгресі польських медієвістів у Ґнєзно, але все таки - до Вашої уваги.

Як розуміти королівські аспірації князів Русі? Що означають титули король Русі (Ruscie rex), король рутенів (rex Ruthenorum), яка різниця між ними та титулами король Галичини (Galiciae rex) чи король Галичини і Володимирії (Galitiae Lodomeriaequae rex)? Чи існували королеви Галичини (Galicie regina), окремо - Галичини і Володимирії (Galitiae Lodomeriaequae regina), а також - окремо Русі (regina Ruscie)? 

Ну і найголовніше, як виглядала ситуація із перспективами інституалізації королівства Русі (Regnum Russiae) у XIV ст., особливо після вигасання династії Романовичів та успадкуванням її (і не тільки її) територіальних, титульних та династичних традицій родиною Анжу на престолах Угорщини і Польщі.

Це і не тільки це - звучало вчора у нашому виступу, є наразі предметом наших наукових студій, та, сподіваюся, із Божою поміччю та людською підтримкою ляже в основу майбутнього окремого монографічного дослідження.

https://www.facebook.com/reel/808297318203539

Андрій Богданович: Деградація сучасних манархії та аристократії

Згідно з філософією Юліуса Еволи, сучасні монархи та аристократи **втратили будь-яку сакральну харизму**. Вони є лише світськими пережитками минулого, які виконують формальні функції і не мають справжнього зв’язку з божественним.

---

### Деградація монархії

Для Еволи сучасна конституційна монархія – це лише "демократія з королем", яка є ще більш деградованою формою правління. Сучасні монархи, на його думку, не володіють тією метафізичною силою, яка дозволяла сакральним царям підтримувати космічний порядок. Вони:

* **Не є носіями божественної влади.** Їхня влада базується на законах, а не на божественному помазанні.

* **Символи, а не правителі.** Їхня роль є церемоніальною, а реальна влада належить парламентам і політикам.

* **Втратили "героїчний" дух.** Сучасні монархи не ведуть своїх людей у битви, вони є продуктом **"буржуазного"** світу, який Евола так зневажав.

---

### Деградація аристократії

Евола розрізняв справжню **традиційну аристократію**, яка ґрунтувалася на духовних якостях,  на "аристократії духу", та сучасну аристократію. 

Він вважав, що сучасні аристократи:

* **Не є "войовничою кастою".** Вони втратили свій військовий дух і стали частиною вищого класу.

* **Не мають зв'язку з традицією.** Вони є нащадками минулої еліти, але не її духовними спадкоємцями.

* **Буржуазні, а не традиційні.** Їхній спосіб життя і цінності є частиною сучасного матеріалістичного суспільства.

Отже, за Еволою, уламки сакральності в сучасних монархів і аристократів є лише порожніми оболонками. Вони не мають нічого спільного зі своїми сакральними предками, і їх існування лише підкреслює глибину занепаду, в якому, на його думку, перебуває сучасна цивілізація.

## 📉 Причини занепаду:

1. **Секуляризація Європи** — починаючи з Реформації, далі Просвітництва, і аж до Французької революції, **влада стала "горизонтальною"**, заснованою на народі, раціоналізмі, матеріалізмі.

2. **Падіння кастового порядку** — згідно з індоєвропейським уявленням, суспільство повинно бути організоване **в "органічні касти"** (жерці, воїни, господарі, слуги). Коли це руйнується — зникає й сакральна монархія.

3. **Панування буржуазного духу** — Евола ненавидів буржуазність, яка, на його думку, зруйнувала і героїзм воїна, і гідність жерця, і трансцендентний сенс буття.

## 🧭 Евола закликав до:

* **Відновлення сакральної ієрархії**, навіть у рамках нової форми — не обов’язково старої монархії.

* Відродження **"внутрішньої аристократії"** — людей духу і дії, які **живуть згідно з Традицією**, а не суспільною думкою.

* Ідеал — **воїн-жрець**, або **"імператор трансцендентного"**, подібний до римського *rex sacrorum*, індійського дгармараджі чи тибетського чакравартіна.

### 🏛️ Евола про сакральну владу

- **Сакральна харизма** — це не просто політична влада, а метафізичне покликання. Монарх, за Еволою, мав бути посередником між земним і божественним, втіленням космічного порядку.

- **Король-воїн** — ідеальний образ правителя, який поєднує духовну силу з активною волею. Це протиставлення пасивному, бюрократичному образу сучасного монарха.

- **Критика секуляризації** — Евола вважав, що сучасні аристократи стали "тінями" своїх предків, позбавленими внутрішньої сили, бо втратили зв’язок із сакральним джерелом влади.

### ⚔️ Полеміка з Рене Геноном

Евола сперечався з Геноном щодо природи влади:

- Генон наголошував на **духовному авторитеті** (жрець, мудрець).

- Евола ж підкреслював **дієвий авторитет** — волю до влади, героїзм, активну трансформацію світу.

Це розходження стало основою його критики сучасного світу, де, на його думку, **формальні титули не мають жодної метафізичної ваги**.

## ✅ Що спільного в Генона і Еволи:

* Обоє вважають, що **сакральна природа влади у сучасному світі втрачена**.

* Обоє не визнають **формальних титулів без метафізичної легітимності**.

* Обоє критикують **сучасну монархію** як **порожню форму без трансцендентного змісту**.

---

## 🔎Але чим відрізняється підхід Генона?

### 1. **Генон не відкидає можливості відновлення сакральної влади**

* Він вірив, що **відродження духовного авторитету можливе** — через відновлення **ініціаційних центрів**, **традиційних релігій**, **священних знань**.

* Тобто якщо сучасний монарх **отримає ініціацію** або буде пов’язаний із **автентичною традицією**, він може **стати носієм сакрального авторитету** — але **не автоматично**, лише **через "вбудованість у Традицію"**.

### 2. **Він не фетишизує монархію як форму**

* Генон розрізняв **форму правління** і **трансцендентну суть влади**. Монархія — лише **одна з можливих форм**, але **не обов’язково священна**, якщо втрачено зв’язок із метафізикою.

> Справжній цар, за Геноном, — це **жрець із владою**, а не просто керівник держави.

---

## 📉 Сучасна монархія = профанація

Генон писав про **деградацію Заходу** та **втрату ініціаційного зв’язку** в усіх сферах, зокрема:

* релігія стала моралізмом;

* наука — матеріалізмом;

* влада — профанною адміністрацією;

* монархія — **пустим титулом без духовної основи**.

---

##  Цитата (парафраз):

> *"Той, хто займає трон, але не має участі в Традиції, є не більше ніж карикатура на царя."*

Це — ідея Генона.

---

## Генон vs Евола: ключова різниця

| Тема                           | Рене Генон                                                     | Юліус Евола                                        |

| ------------------------------ | -------------------------------------------------------------- | -------------------------------------------------- |

| Ставлення до сучасної монархії | Критичне, але допускає можливість відновлення через духовність | Повне відкидання — лише тінь справжньої влади      |

| Що є джерелом легітимності     | Духовна традиція, ініціація                                    | Трансцендентна воля, героїчна дія                  |

| Чи може монарх бути сакральним | Так, але лише як носій Традиції                                | Так, але лише як воїн-жрець, а не фігура протоколу |

| Чи можлива Традиція сьогодні   | Теоретично — так (через Схід, іслам, езотерику)                | Лише як шлях одиниць, проти сучасного світу        |

---

##  Висновок:

* **Генон не вважав сучасних монархів носіями сакральної харизми**.

* Але він допускав, що **реальне відновлення Традиції можливе**, якщо буде **відроджено її духовну основу**.

* На відміну від Еволи, він не вимагав героїчного акту трансформації, а сподівався на **реактивацію сакральних центрів** (у тому числі на Сході).

Полеміка між Юліусом Еволою та Рене Геноном — це **центральний ідейний розлом усередині традиціоналістського табору**. Вона стосується **природи вищої влади**, її джерела, і того, **який принцип — жрецький чи царський — має бути домінантним** у справжньому традиційному суспільстві.

---

## Генон: **духовна влада понад усе**

* Рене Генон вважав, що **жрецький, метафізичний принцип первинний**.

* Джерело справжньої влади — це **світ ідей, трансцендентне, мудрість, передача знання**, а не дія.

* У його схемі:

  * **брахман** вище кшатрія (воїна),

  * **священик** вище царя,

  * **дух** вище сили.

> Для Генона, політична або воєнна влада легітимна лише **як вираження духовної влади**, як її "інструмент".

---

## ⚔️ Евола: **воля, дія, "героїчна трансценденція"**

Евола визнавав велич духовного авторитету, але вважав, що **Генон надмірно "пасивізував" Традицію**.

* Евола наголошував на **активній трансформації світу**, силі, волі, героїзмі.

* Його ідеал — не просто мудрець у монастирі, а **воїн-жрець, що кидає виклик світові** й перетворює його через дію, ритуал, жертву, владу.

* Він надихався:

  * римською концепцією *auctoritas* + *imperium*,

  * арійськими воїнськими культами,

  * тантричним шляхом,

  * шляхом кшатрія, а не брахмана.

> Для Еволи, **влада, яка не включає активну, "солярну" трансцендентність, — мертва.**

---

## Ключове розходження:

| Питання            | Генон                               | Евола                                |

| ------------------ | ----------------------------------- | ------------------------------------ |

| Джерело влади      | Мудрість, знання, передача Традиції | Воля, дія, героїзм                   |

| Первинність        | Жрець (брахман)                     | Воїн-жрець (кшатрій з ініціацією)    |

| Справжнє царювання | Внутрішній спокій, споглядання      | Героїчна ініціація, воля до влади    |

| Шлях до Традиції   | Ініціація через знання              | Ініціація через дію, ризик, виклик   |

| Приклад            | Брахман, суфій, гностик             | Арійський цар, імператор, воїн-аскет |

---

## Критика Еволи проти "жрецького елітизму"

Евола вважав, що **традиціоналізм Генона може вести до ескапізму**:

* **Без мужності та сили — жрець перетворюється на бюрократа духу.**

* Традиція не має бути "музеєм метафізики", а **живим вогнем, що формує чоловіка і світ**.

* Його критика спрямована також проти **псевдодуховності**, де сакральне перетворюється на академізм, мораль, або пасивну містичну втечу.

---

## Приклади, якими оперував Евола:

* **Тантризм** — де ініціація можлива не через відмову, а через **перетворення дії на шлях звільнення**.

* **Римська імперія** — де імператор був не просто правителем, а **носієм sol invictus**, божественного принципу влади.

* **Кшатрійська ініціація** — через війну, порядок, владу, жертву.

---

## 🧩сторична суть суперечки

* Генон — вкорінений у **ісламській і ведичній духовності**, підкреслює **трансцендентне як недоторкане**.

* Евола — мислить у дусі **"воїнської духовності" індоєвропейського типу**, для нього **сакральне реалізується через дію**, навіть насильство — якщо воно служить Вищому.

---

## Підсумок:

> **Генон**: "Влада — це тінь Духу."

> **Евола**: "Дух — це Вогонь, що стає Владою."

Їхня полеміка — не просто інтелектуальна, а **онтологічна**: це зіткнення двох підходів до Традиції — **контемплятивного** (споглядального) і **героїчного** (трансформативного).

Андрій Богданович: Етика постави Анрі Левавассера: Відновлення європейської гідності в сучасному світі

**Етика постави: Відновлення європейської гідності в сучасному світі**

У своєму есе ''За європейську етику постави'' Анрі Левавассер розглядає концепцію етики постави, що є важливою складовою європейської культурної та моральної традиції, і пропонує повернення до неї як необхідність для відновлення європейської гідності в умовах сучасної цивілізаційної кризи. Цей пошук «етики постави» виявляється відповіддю на руйнівні процеси, які сьогодні охоплюють Європу, у тому числі кризу моральних основ, знецінення культурних норм і втрату ідентичності.

### **Європейська криза і необхідність нового погляду на гідність**

Першою світовою війною і подальшим розвитком XX століття Європа пережила потрясіння, яке поставило під сумнів її цивілізаційні основи. Відмінні культурні, моральні та політичні ідеали були зруйновані в ім’я універсалізму, що намагався знищити національні й етнічні кордони. У результаті цього, за словами Левавассера, з'явилася «отрута великого стирання», що загрожує втратою самих коренів європейської культурної ідентичності. Втім, автор вірить, що ще не все втрачено. Він закликає молодь Європи повернутися до своїх коренів, черпаючи силу з багатотисячолітньої пам’яті та культурної спадщини, аби знайти моральні ресурси для подолання нинішніх викликів.

### **Що таке етика постави?**

«Етика постави» для Левавассера — це не просто зовнішній етикет або манери, це глибоко вкорінена поведінкова установка, яка виражає ставлення людини до світу і до самого себе через її поставу, манеру мовлення, жестів і навіть мовчання. Під «етикою постави» він розуміє внутрішній стан гармонії, самодисципліни та гідності, який дозволяє людині зберігати свою честь, навіть коли ніхто не дивиться. Ця етика не зводиться до абстрактних правил чи моральних догм. Вона є формою «буття» у світі, що базується на принципах честі, обов'язку та вірності собі.

### **Етика постави в історії Європи**

Європа з самого початку була не лише географією, а й стилем. Різні етапи європейської історії — від грецького ідеалу *kalokagathía* (єдність краси і добра) до римської *gravitas* і християнського лицарського духу — пронизані ідеєю постави як ознаки вищої людяності. Європейська культура завжди цінувала не лише фізичну витонченість, але й моральну стійкість. Постава була не просто манерами чи етикетом, а втіленням глибшої антропології, де тіло було не відокремлене від духу. Важливими були не тільки жест та мовлення, але й здатність зберігати спокій та витримку навіть у складних умовах.

### **Сучасна деградація постави**

Сучасний світ, на думку Левавассера, зазнає серйозних змін, які ведуть до деградації традиційних цінностей. Модерність і постмодерністські ідеї руйнують поняття «постави», що колись асоціювалося з гідністю та шляхетністю. Масова культура, яка віддає перевагу грубості, крикливості та безпосередності, все більше вважає поставу пережитком минулого. Ця зміна призводить до того, що те, що раніше було символом внутрішньої сили й самодисципліни, тепер виглядає як маска, яку треба зірвати. Левавассер підкреслює, що втрата постави — це не лише втрачена елегантність, а й відсутність відчуття межі, що є важливою складовою європейської цивілізації.

### **Повернення до етики постави**

Левавассер пропонує не відкинути сучасність, а повернутися до етики постави як до важливого елементу культурного відродження. Він стверджує, що справжня постава не є «позою» або «маскою», а є внутрішньою гармонією між думкою і дією, між внутрішнім світом людини і її зовнішнім проявом. Вона не повинна бути снобізмом чи прагненням до стилю заради стилю, але має бути виразом глибокого почуття відповідальності перед собою і перед світом. Левавассер підкреслює, що етика постави є передумовою для відновлення гідності, яка не залежить від соціального статусу чи зовнішніх умов, а є внутрішнім принципом, який керує життям людини.

### **Як застосувати етику постави сьогодні?**

В умовах розпаду традиційних структур і відчуття морального хаосу Левавассер закликає до відновлення цієї етики через щоденну практику самодисципліни, уважності до деталей та поваги до інших. Важливо не лише прагнути до моральної досконалості, але й виховувати в собі естетичне відчуття порядку, краси та елегантності. Це не просто форма, це спосіб життя, що вимагає від кожного бути собою — з гідністю, навіть у світі, який часто цього не цінує.

### **Етика постави як етика свободи**

Підсумовуючи, Левавассер вважає, що етика постави — це етика свободи, яка не боїться форми, бо не боїться себе. Це свобода бути вірним своїм корінням, своїм ідеалам і традиціям. Це вимога бути «на висоті», не через амбіції, а через усвідомлення своєї відповідальності за свій спосіб життя і свою присутність у світі. Відновлення етики постави не є спробою повернутися в минуле, а є необхідним кроком до відродження морального і культурного порядку, який дозволить європейцям знову знайти свою гідність і свою роль у світі.

Українська Галицька Армія (УГА). Віхи історії

 Начальна Команда Галицької Армії. В центрі сидить командарм М. Омелянович-Павленко (в світлій шапці). Світлина зроблена в лютому 1919 р. в Ходорові

Команда ІІІ Корпусу УГА в Стрию. Січень-березень 1919 року.

Сидять: від другого праворуч - полковник Мирон Тарнавський (не точно), генеральний

хорунжий Володимир Генбачів, полковник Гриць Коссак, отаман Карл Долежаль.

Більшість з них носить австрійські однострої та знаки розрізнення степенів. Зате на шинелі Володимира Генбачіва чітко видно погони (ймовірно, погони генеральних старшин збройних сил Української Держави). Полковник Гриць Коссак носить на рукавах пружки (нашивки), які на той час уже використовували Українські Січові Стрільці. На комірі мундира старшини, який стоїть праворуч у другому ряді, – петлиці-«зубчатки». Як і «пружки» на рукавах, ці петлиці згодом стануть офіційними знаками розрізнення військовиків Галицької Армії. Крайній ліворуч сидить сотник Михайло Колтунюк (ймовірно), крайній праворуч – сотник Ярослав Селезінка.

Стоїть третій ліворуч Іван Кандяк.

Родовод Серебренитских-Вышневецких-Гедеминовичей и Любомирских

 1. король Данило Рома́нович, Daniel Ruthenorum Rex

 р. между 1201 и 1204 + 1264 

князь Галицкий и  князь Волынский, в 1240 великий князь киевский; 

В 1253 году, после многолетних переговоров, принял титул короля Рутении (regi Ruthenorum), который ему даровал Папа  Иннокентий IV. В декабре 1253 года или в 1254 году папский легат - аббат Опизо из Мезано - возложил на князя Даниила королевскую корону в Дорогичине. 

(Дорогичин за пятнадцать лет до того, в 1237 - 1238 годах - замок "темпличей-соломоничей", то есть тамплиеров или, по современной версии, ордена Добринских братьев (Fratres Militie Christi de Livonia contra Prutenos, fratres de Dobrin)).  

** брак: 1 (с 1219): Анна Мстиславна, княжна Галицкая. 

... + ... до 1248. 

..............................................................

2.  король Лев I Данилович 

... около  1228  + около 1301

Regis Rusie

 князь Перемышльский, Белзский, Холмский, после кончины отца, с 1264 - князь Галицкий и титулярный великий князь Киевский (до 1269 года вместе с ним на престоле Галиции пребывали братья, королевичи Шварн и Мстислав Даниловичи); после 1292 -  князь Волынский; 

В русскоязычных хрониках упоминается как князь, но в 1299 года дважды в латинских (польских) документах поименован как Rex Galiciae.  

(см. Крип’якевич І. Галицько-волинське князівство. Київ, 1984). 

** брак ( ... ): Констанция принцесса Венгерская, дочь короля Белы IV. 

... 1237 + между 1288 и 1302. 

..........................................................................................................................

3. король Юрий I Львович  

... около 1252 (по другим источникам, 1262) +  24 апреля 1308 (или 1316)

 князь Белзкий, с 1301, после смерти отца - князь Галицкий и Волынский; с 1305 -  король Руси и герцог Ладимирии (Rex Russiae, Dux Ladimiriae) 

** брак 2: Эуфимия Пястувна принцесса Куявская, дочь  Казимира, князя Куявского.

... + ... 1308. 

...............................................................................................

4. Анастасия Юрьевна, королевна Русская и Ладимирская 

... + ...1364.

** брак: Александр Михайлович, великий князь Тверской и Владимирский 

7 октября 1301 + 28 октября 1339. 

пребывал на ппрестоле Твери в 1326 -1327 и в 1338 - 1339 годах, на престоле во Владимире  в 1326 - 1327 годах. 

..................................................................................................................................

5.  Иулиания Александровна княжна Тверская  (в иночестве Марина или Марфа). 

... около. 1330 + 17 марта 1391

** брак (1350 год): 

Ольгерд Гедиминович, великий князь Литовский 

около 1296 +  24 мая 1377). 

князь Кревский, князь Витебский, 

с 1345 великий князь Литвы. 

...............................................................................................................................

6.  Корибут Ольгердович (в крещении Дмитрий), князь Новгород-Северский, затем князь на Збараже и Брацлаве, возможн - основатель Винницкого княжества. 

... около 1358  + .... после 1404. 

В 1393 году после мятежа изгнан из Новгород-Северского, получил новые земли на Волыни: Збараж, Брацлав и Винница.  

 ** брак (2): Анастасия Олеговна княжна Рязанская 

.... + ...после 1399),  дочь Олега Ивановича, великого князя  Рязанского: со стороны матери -  родная племянница мужа. 

.................................................................................................................

7.  Фёдор Корибутович,  князь (староста)  Кременецкий и Подольский, затем князь на Збараже и Несвиже, основатель княжеств на Виннице и Вишневце. 

 ... 1435 + ...1442.

** брак: Анастасия .... 

... + ....

.......................................................................................................................

8. Василий Фёдорович князь Несвицкий герба Корибут, владетельный князь на  Збараже и Городке 

... + 9 июля 1463

** брак:  .... 

.....................................................................................................................

9.  князь Василий Васильевич Збаражский герба Корибут 

... + ....1473 или 1474

наместник в Брацлаве, 

князь на Збараже, Вишневце и Порыцке. 

** брак: Мария (Богдановна?) 

... + ... 

(возможно, её отец - Богдана (Ивашко) Преслужич Рогатинский ... + после 1461

 боярин Русского королевства, дидич и Рогатина и Чесникова, староста в Клецке и в Мельнице, затем староста в Каменце, староста в Олеско и державец Олесского замка, 

...........................................................................................................................

10.  князь Михаил Васильевич Вишневецкий и Збаражский герба Корибут 

... + ....1517

каштелян и наместник в Брацлаве в 1500 - 1507 годах, временный староста в Звенигороде,  

родоначальник князей Корибут-Вишневецких, 

** брак (2): .... княжна ... Полубинская герба Ястржембец Полубински.

... + ... 

................................................................................................................................

11.  князь Иван Михайлович Вишневецкий герба Корибут 

... 1490 + ... 1542

державец Эйшишский, Воронянский, Каневский, Чечерский, Черкасский и Пропойский.

** брак 1: Анастасия Семионовна Олизарович-Волчкович герба Радван.

... 1510 ? + ... 1538 

(её мать - княжна ... Юрьевна Заславская с дома Острожских герба Лелива-Огоньчик).

**** 

Ну, дальше - понятно, это я уже несколько раз публиковал: 

1. Кирилл Игоревич Серебренитский  

....................................................................................

2. Игорь Викторович Серебренитский  

** Юлия Исакиевна Жильвинская 

....................................................................................

3. Ольга Борисовна Серебренитская 1908 + 2000 

** Виктор Иванович Кельбедин 

1901 + 1937 

.................................................................................... 

4. Борис Ефремович Серебренитский 1877 + 1917 коллежский асессор, инженер путей сообщения. 

** Ольга Ивановна Серебренитская ур. Андреева 1875 + 1949 

.......................................................................

5. Ефрем Сергеевич Серебренитский  1845 + 1918 тайный советник, член Совета Министра Путей Сообщения. 

**  Елена Лукинична Серебренитская ур. Бернацкая герба Кживда   1846 + 1915

...................................................................................

6. Лука Александрович Бернацкий герба Кживда  1790 (1793, 95?) + 1879 

действительный статский советник, 

** Марианна Станиславовна Бернацкая ур. Ледуховская з Ледухова  герба Галька (Шалява)  

1813  + 1846 

...................................................................................................

7.  Станислав Галька-Ледуховский з Ледухова герба Галька (Шалява) 1764 + 1819 

член Наивысшей Народовой Рады Королевства Польского (1794), первый канцеляж Министерства полиции Герцогства Варшавского (1807 - 1814?), и. о. Министра Полиции (1809).  

** официальный брак 21 апреля 1819 Варшава: Эльжбета Хоффман (Хоффманува) 

Elzbieta Hoffman

... около 1780  + ... после 1819

...........................................................................................

8.  Франтишек Антоний Галька-Ледуховский з Ледухова герба Галька (Шалява) 1728 + 1783 

двожанин и подкоморий королевский, староста Владзимерский и Гайсинский, воевода Чернеховский, ротмистр знака панцырной королевской кавалерии народовой. 

**  Людвика  Дёнгоф княжна (имперская принцесса) Дёнгоф герба Дёнгоф (Вепжова Глова)  

Ludwika z Denhoffów Denhoff h. wł.

... около 1720 + 29 сентября 1794 

.............................................................................................

9.  (2). Александр Ян Дёнгоф герба Дёнгоф (Вепжова Глова),   имперский князь Дёнгоф, 

... + 1734 подстолий Сохачева  

** Анна Карска з Карс герба Ястржембец (Болещьциц)

Anna  Karska z Kars h. Boleścic 

... + ... после 1735

..........................................................................................

10.  Франтишек Богуслав Дёнгоф герба Дёнгоф (Вепжова Глова), имперский князь Дёнгоф, 1651 + 173 (или 1707?) каштелян Плоцкий и Серадзский, мечник Лещинский

Franciszek Bogusław książę Denhoff h. wł.,

** Эфрозына Мыцельска герба Доленга 

Eufrozyna Denhoff (Mycielska h. Dołęga)

... после 1635 + ...

....................................

 11. Миколай Мыцельский герба Доленга

Mikołaj Mycielski z Mycielina h. Dołęga

... около 1630 + ... 1688 

судья земский в Серадзе, мечник в Калише, староста Кольский, войский Калишский. 

sędzia ziemski  Sieradz (1677), miecznik  Kalisz (1661), podsędek ziemski Sieradz, starosta kolskie, wojski Kalisz (1676)

http://www.sejm-wielki.pl/b/7.243.53

** Теофила Гурская герба Нанэнч 

Teofila Górska h. Nałęcz

...1620 + ...до 1683

Муж 2: Wojciech Jan Łubieński h. Pomian

https://www.geni.com/…/Mikalojus-Micels…/6000000019400175181

.........................................................................

12. Анджей Гурский герба Налэнч

Andrzej Górski h. Nałęcz

... 1569 Czerniaków, (Sieradz)  + 1624

каштелян галицкий, каштелян каменецкий, подскарбий надворный, воевода мазовецкий. 

kasztelan halicki, kasztelan kamieniecki 1618 r., podskarbi nadworny, wojewoda mazowiecki 1624 r.

** Хелена Замойска герба Елита в браке Гурска герба Налэнч

Helena Zamoyska h. Jelita

...около 1590 + ...

............................................................

 13. Ян Сариуш  Замойский герба Елита III

Jan Zamoyski h. Jelita,

... около 1570 + 1619

ротмистр королевский, руководитель обороны поточной (1588), стражник польный коронный (1600—1619), каштелян хелмский (1604 - 1613). 

rotmistrz królewski, przełożony straży kresowej 1588 r., strażnik koronny 1600 r., kasztelan chełmski 1604 r.

 Разгромил во главе литовских войск крымскую армию под Бавором, 18 августа 1589 года.

** Анна Константиновна княжна Вишневецкая герба Корибут

Anna  księżniczka Wiśniowiecka h. Korybut

...+ ...между 1591 и 1593.

.......................................................................................

14. князь Константин Иванович Вишневецкий герба Корибут (Konstanty Wiśniowiecki h. Korybut ... + 1574 Киев) дворянин королевский (1570), староста житомирский и подвоевода киевский (1571 - 1574).

Жена ... около 1549?: Анна Эльжбета з Ольховца Щьвержч.

Anna Elżbieta Świerszcz или Anna Elżbieta z Olchowca Świerszczówna   + 1582.

......................................................................................................................

15. князь Иван Михайлович Вишневецкий герба Корибут 

1490 + 1542

-----------------------------------------------------------------------------------------------

P.S. Kirill Serebrenitski

. Я- от младшей дочери последнего короля, через каскад матернальных переходов. Если уж отслеживать салическую линию, то все права на, корону Руси сохраняют потомки старшей дочери короля - князья Любомирские герба Шренява. Они длятся по мужской линии с 17 века. Князья Любомирские - происхождения загадочного. По версии 18 века (которая долго была канонической) - это Рюриковичи. Современные польские исследователи , кажется, это отвергают, и настаивают, что Дружина-Шренявичи - это древний великопольский род. По моему мнению, генетика родоначальника - это фактор незначительный: дворянская семья, особенно такого уровня - это не собачья порода, это, прежде всего, сегментарное сообщество, в котором фамильная легенда (вне зависимости от её исторической достоверности) - фактор определяющий, доминирующий, это герметическая идеология, если угодно. По этноисторической принадлежности князья Любомирские - это, конечно, род прежде всего украинский, точнее - волынский. В истории Волыни эта семья была директивным вектором три столетия, вплоть до 1939 года, а если учитывать, что князья Любомирские - это наследники князей Острожских, то и раньше.

Династия короля Руси Ярополка-Петра Изяславича

Киевский князь Изяслав-Дмитрий Ярославич (21.03.1054 – 14.09.1068; 04.1069 – 22.03.1073; 15.07.1077 – 3.10.1078 гг.) 

был женат на Гертруде, сестре польского короля Казимира. Будучи изган из Киева, Изяслав укрылся в Польше, куда прибыл со «скарбом большим». Польский король Болеслав (умер 1189 г.), женатый на его дочери Евдокии Изяславне (умерла 1189 г.), однако, не только не предоставил тестю помощь, но и отобрал большинство сокровищницы, желая использовать её в войне с чехами, и изгнал Изяслава, а с его врагами, Святославом и Всеволодом, составил античешский союз. Изяслав тогда обратился за помощью к германскому императору Генриху IV и прибыл к нему в Майнц. Хроника Ламберта Герсфельдского упоминает, что в январе 1075 г. к императору Генриху прибыл «король русский Димитрий». Враги Изяслава успели его опередить, прислав в Германию золото, серебро и сокровищ столько, как отметил германский хронист, что никто не помнил, чтобы такое богатство ввозилось в Рейх. Ценности эти Германии пришлись в пору и Изяслав вновь вынужден был бежать после смерти своего покровителя – сербо-лужицкого маркграфа Дедо фон Веттина (1046-1075), на дочери жены которого от первого брака Кунегунде и женили сына Изяслава Ярополка.  Впервые Ярополк упоминается в 1071 году, когда он победил Всеслава Полоцкого у Голотическа, но Всеслав удержал за собой Полоцк. 

Принял изгоя враг Генриха IV папа Григорий VII (1073-1085), но не дал аудиенцию ему лично, но его сыну Ярополку-Петру-Гавриилу Изяславичу (1075-22.11.1086 гг.). Ценой обещания признать первенство Рима, а Русь — леном святого Петра Ярополк получает буллу, согласно которой власть в Киеве должна принадлежать Изяславу и его сыну Ярополку (булла от 17.04.1075 г.). Через три дня после написания этой буллы папа обратился к польскому королю Болеславу, в котором порицал его за грабёж Изяслава. В личном послании к Изяславу и его жене папа Григорий VII именует их «Димитрий, король Руси, и королева, жена его» и сообщает, что передает «управление Вашим королевством как частьи владений св. Петра» их сыну Ярополку.

Вскоре папа венчает Ярополка-Петра на королевство Русское, о чем свидетельствуют и изображения на миниатюрах в Трирском псалтыре. На одной из них изображен апостол Петр с ключами, справа от него две фигуры — женская и мужская, в дорогих порфирных одеждах с коронами на головах. Над мужской фигурой надпись «Ярополк», а женщина не названа по имени (вероятно, его жена Кунегунда-Ирина). Возле ног Петра лежит в молящей позе вторая женская фигура в княжеской одежде, с надписью: «Мать Ярополка» (т.е. жена Изяслава-Петра Гертруда-Олисава, дочь польского короля Мешко II). На другой миниатюре изображен Иисус, венчающий коронами молодую пару. За мужской фигурой стоит святой Петр. а за женской — святая Ирина. Не удивительно, ведь христианское имя Ярополка — Петр, а его жены — Ирина.

Летом 1077 г. с помощью польских войск Изяслав-Дмитрий возвратил себе Киев, но в октябре 1078 г. был убит в Нежине (тогда — Нежатина Нива). Погребен в мраморной раке Десятинной церкви. Власть захватил его брат Всеволод Ярославич.

Русский король Ярополк-Петр и его брат Святослав стали править во Владимир-Волынском, Пинске и Турове (отсюда закрепление за территорией этого города — «Владимирии / Лодомерии» — статуса королевства и дельнейшая коронация Даниила Галицкого именно на её территории – в Дорогочине). В 1084 году Ростиславичи выгнали Ярополка из Владимира, но Всеволод послал на них Владимира Мономаха, который и вернул Ярополку Владимир. В 1085 году, недовольный тем, что Всеволод передал Дорогобуж Давыду Игоревичу, Ярополк выступил против Киева. Всеволод послал на него Владимира Мономаха, и Ярополк, оставив в Луцке мать и жену, бежал в Польшу. Луцк сдался Мономаху, который захватил здесь семью Ярополка и все имущество, а во Владимире посадил Давыда Игоревича. В 1086 году Ярополк вернулся из Польши, добившись ее военной или дипломатической поддержки, заключил мир с Владимиром Всеволодовичем и снова сел во Владимире-Волынском.

Убит король Ярополк-Петр 22 ноября (5 декабря) 1087 г. во время похода на Звенигород неким «проклятым Нерядцем», когда король лежал на санях, тот с коня саблей пронзил его.  Погребен король Ярополк-Петр в патрональной церкви св. Петра в монастыре св. Димитрия Солунского в присутствии митрополита киевского Иоанна ІІ Продрома. После смерти мужа Кунегунда-Ирина с дочерью уезжает в Саксонию, где еще дважды выходит замуж: за графа Куно фон Бейхлынгена (умер в 1103 г.) и Випрехта фон Гройтзш (умер 1124 г. ). Последний раз Кунегунда-Ирина упоминается в 1117 г.

Святополк-Михаил Изяславич (8.11.1050 – 16.04.1113), брат короля Ярополка-Петра. Был князем полоцким (1070-1071), новгородским (1078-1088), туровским (1088-1093) и великим князем киевским (24.04.1093-16.04.1113). Летописец описывает его высоким, сухим, с черными прямыми волосами, длинной бородой и острым зрением, любителем читать книги и многое помнить, но со слабым здоровьем, не склонным к питию алкоголя, прощающим проступки, но при этом серебролюбывым и скупым. К заслугам этого князя относятся успешные походы против половцев, проведение княжеских съездов (сеймов, снемов) в Любече (1097) и Витичеве (1100), которые решали междукняжеские противоречия. Женами князя были дочь половецкого хана Тугоркана (ум. 1103) и с 1104 г. византийская принцесса Ирина-Варвара Комнен (сыновья от которой — Брячислав и Изяслав — были туровскими князями). Сыном от наложницы был Мстислав Святополкович (1097-1099), князь волынский. Дочь Анна Святополковна была выдана замуж за черниговского (затем луцкого) князя Святослава Давидовича, затем он - монах Киево-Печерской лавры и канонизирован как Микола Святоша. Вторая дочь Збислава Святополковна была выдана в 1103 г. замуж за польского короля Болеслава ІІІ Кривоустого и разрешение на этот брак близких родственников давал сам папа Пасхалий ІІ. От этого брака родился краковский и силезский князь Владислав (1105-1159). Третья дочь Предслава Святопоковна была выдана замуж за венгерского герцога Алмоша и их сын занял в 1131 г. венгерский престол как Бела II.

Следующими королями Руси «по праву крови и территории» (от Ярополка-Петра Изяславича) были:

1.1. Ярослав Ярополкович, князь Луцка и Бреста (1086 – 11 августа 1102).

1.2. Вячеслав Ярополкович (умер 1105), князь Туровский.

1.3. Анастасия Ярополковна (1074-1159), ставшая в 1090 году женой одного из сыновей Всеслава Полоцкого — Глеба Минского, внук которого Владимир (Вольдемар, Володша) Володаревич был князем в Полоцке в 1186-1215 гг. и в «Хронике Ливонии» Генриха Латвийского именуется «великим королем»  (лат. magnus rex). В начале своего правления Владимир дал разрешение прибывшему в Полоцк вместе с немецкими купцами монаху-католику Мейнхарду проповедовать в подвластной Полоцку земле язычников-ливов, которые жили в низовьях реки Западная Двина. В 1191 году Мейнхард стал епископом Ливонии. А в 1202 году в Ливонии был образован Орден меченосцев, которому епископ Риги уступил треть своих владений. Стремясь вернуть себе контроль над ливами, в 1203 году князь Владимир вторгся в Ливонию, где захватил замок Икскюль, заставив платить ему дань. Однако вскоре ему пришлось столкнуться с сопротивлением рыцарей ордена, из-за которого ему не удалось захватить замок Гольм. В1206 году епископ Риги Альбрехт фон Буксгевден попытался заключить с Владимиром мир, но эта попытка успехом не увенчалась. Летом того же года Владимир осадил Ригу, но взять город так и не смог. В результате Владимир потерял Ливонию, которая перешла под контроль епископа. Стремясь получить её обратно, Владимир в 1215 году стал готовится к новой войне против епископа, но во время приготовлений неожиданно умер.

1.4. В немецких хрониках есть сообщение о ещё одной дочери Ярополка (1076-после 1091), вышедшей замуж за тюрингского графа Гюнтера, основателя династии Швацбургов. От этого брака родился граф Сиццо.

2.1. Юрий Ярославич (? - 1102 - ?).

2.2. Вячеслав Ярославич (?-1127-?).

3.1. Иван Юрьевич Туровский (?-1168-1170-?).

3.2. Глеб-Михаил Юрьевич, князь Туровский и Дубровицкий (умер 17 марта 1195), погребен в Киеве в Михайловской церкви.

Его сын Александр Глебович, князь Дубровицкий, зять киевского великого князя Мстислава Романовича, погиб в битве на реке Калке 1.06.1223 г. и у него были сын, внук и правнук — Глеб Александрович (1223-1240), Иван Глебович (1240-1290) и Владимир Иванович (1290-1292-?), степанские князья в Дубровицком уделе.

3.3. Святополк Юрьевич, князь Туровский (?-1162 -?) (не путать сo Святополком Юрьевичем, князем Туровским в 1184 г., правнуком Святослава Изяславича!).

3.4. Ярослав Юрьевич, князь Пинский (?-1183-1190-?).

3.5. Ярополк Юрьевич, князь Пинский (?-1190-?).

4.1. Владимир Святополкович (3.3), князь Пинский (?-1206-1228)

4.2. Ростислав Святополкович (3.3), князь Пинский (?– 1228-1232-?).

5.1. Михаил Ростиславич (или Владимирович), князь Пинский (?-1247-1258-?).

6.1. Юрий (Гургий,  Эрдень, Гендрус, Арус) Михайлович (или Владимирович) Черторыйский (упом. 1262-1290), князь Пинский, зять литовского князя Куковойта (по Феодосию Софоновичу "Хроника из летописей древних"), сын или двоюродный  брат Михаила Ростиславича (5.1). Король Миндовг сделал его полоцким князем. Погиб в борьбе с князем Довмонтом.

7.1. Гинвил Гендрусович.  От него, якобы, происходят князья Гедройцы (Война, Гогул, Ягайло), а от сына Гурды —  Ямонтовичи-Подберезские,  от его внука Юрага, сына Гурды, —   Гедройцы-Юрага, и все  впервые упомянутые в 1399 г. Его можно отождествить с присутствующим в помянике Супральского монастыря безымянным (Ярослав?) сыном Юрия Владимировича (6.1)) (?-1289-1290-?), женой которого была Мария, дочь Романа Даниловича.

7.2. Ринголт Гендрусович (?-1260-?; «князь литовский и русский»). Его можно отождествить с упомянутым в помянике Супральского монастыря Василием (вместе с женой Василисой), сыном Ярослава Юрьевича (Гинвила Гендрусовича) Пинского (7.1).

7.3. Витин (Витень, Вичень, Викинт) Арусович (?-1283-1315). За данными П. Дюсбурга имел титул короля. Избран великим князем на съезде литовских князей.

8.1. Гедемин-Прокопий Витинович Колюн (1315-1329). По данным документов крестоносцев он — не сын, а брат Витина, организовавший его убийство. В некоторых документах назван «королем литовцев и русских». Погиб во время осады замка Баербург и погребен по языческому обряду (хотя принимал и католичество, и православие). Гедиминас (Гедимин) — gedauti "тосковать", mintis "мысль" — «Стремящийся мыслить».

8.2. Свалеготе Витинович, упомянут только в документах крестоносцев.

9.1. Любарт-Дмитрий Гедеминович, князь Галицко-Волынский (1340 – 4.08.1384). Любартас, от liavis «прекращение» (liauti «прекратить»), barti «ругать», в древности – «бороться».

9.2. Кейстут Гедеминович (1345-1382), сыновья: Бутав-Генрих (Henricus dux Lithuanie или даже гех Litwinorum упоминается при дворе императора  Карла IV; Бутаутас — «Народный»), Товтивил-Конрад (новогрудский князь, умер 1390), Александр-Витовт-Вигант (великий князь литовский, 1392-1430; Витаутас — «Видимый народом»; его мать – жрица Бируте из Паланги, утоплена Ягайлом в реке в Бресте),  Зигмунт (великий князь литовский, 1432-1440; Жигимонтас — «Богатый походами», аналог имени «Ярополк»), дочь София (жена московского и владимиро-суздальского князя Василия Дмитриевича и мать московского князя Василия Темного).

9.3. Ольгерд (Альгирдас)-Дмитрий Гедиминович (1329-1377). Альгирдас (Ольгерд) — alga "вознаграждение", girdas "слух, известие" (girditi "слышать").

10.1 Владимир Ольгердович Киевский (от княжны Юлианы Витебской; отец Олелька-Олександровича Слуцкого, 1443-1455 и дед Семена Олельковича Слуцкого, 1455-1470).

10.2 Ягайло-Владислав Ольгердович (1377 – 1 июня 1434; от княжны Юлианы Витебской; женился на Софье Гольшанской, дочери Владимира Ольгердовича (10.1), отец польских королей Владислава V (1434-144) и Казимира IV (1447-1492), дед королей Яна Альбрехта (1492-1501), Александра (1501-1506, Сигизмунда І (1507-1548), прадед короля Сигизмунда ІІ (1549-1572) и королевы Анны, жены Стефана Батория Трансильванского (1576-1586)). Йогайла (Ягайло, Ягелло) — joti "ехать верхом", gailas устар. "сильный" (galia "сила", gali;nas "силачь") — «Сильный всадник».

10.3 Бутав-Дмитрий Ольгердович Старший ТРУБЕЦКОЙ, князь Брянский (1327-12 августа 1399; от княжны Марии Тверской; его братья — Скиригайло (1386-1397), Корибут-Дмитрий (умер 1405), Борис, Вигунт, Коричел, Наримунт, Лянгвил, Любарт, Андрей, Ягайло; братья только по отцу Ольгерду — Владимир (10.1), Федор-Мануил (10.4), Андрей Вигунт Трубчевский (Младший ТРУБЕЦКОЙ), Иван Зездевит Подольский, Симеон Линегвенет Мстиславский, Константин Черторыйский).

10.4. Федор-Мануил Любартович (9.1) (1351-1.06.1431), великий князь волынский (1383-1390), князь сиверский (1393-1405), жидачивский (1405 — 1431), волынский (1431).

10.5. Бутав-Генрих Кейстутович (9.2) (умер после 1380), в 1365 г. бежал к крестоносцам, принял крещение, пытался штурмовать Вильнюс.

- Дмитрий-Сангушко-Иоаким Федорович, внук  Бутава (10.3)  (умер 1455),  князь луцкий (1431 — 1433), ратненский и каширский (1433-1455). Родоначальник князей Сангушков.

- Федор Корибутович, внук Бутава (10.3) (умер 1442), князь Несвизский (Несвич в Луцком повете), кременецкий, подольский, в письме Свидригайла (в действительности, автор – войт с Братяну) к великому магистру Ордена от 8.02.1432 г. назван «подольским старостой». Основал Винницу, Збараж и Вишневец. По версии М. Грушевского [Грушевський М.С. Історія України-Руси. Т. 4. — К., 1993. — С. 479-480, 510-516] и Н. Яковенко [Яковенко М.Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна).-К., 1993. — С. 299-303] — родоначальник князей Вишневецких и Збаражских: Василь Федорович Несвицкий (умер до 1463) — Василь Васильевич Несвицкий (умер 1474) — Михаил Васильевич Вишневецкий-Збаражский (умер 1517) —  Иван Михайлович Вишневецкий (умер 1542) — Дмитрий-Байда Вишневецкий (умер 1563; князь белевский, 1557-1559; господарь Молдовы, 1563; староста каневский и черкасский; атаман Войска Запорожского; 1551-1557,1559-1563); его двоюродный брат Михаил Александрович Вишневецкий (умер, 1584; староста каневский и черкасский, 1559-1580; любецкий, 1584; каштелян брацлавский, 1580-1581; киевский, 1581-1584) —  Михаил-Корибут Михайлович Вишневецкий (умер 1615; князь вишневецкий, 1594-1614; староста овруцкий,1603-1615; женат на Раине Иеремиевне Могиле) — Иеремия-Михаил-Корибут Вишневецкий (1612-1651; князь вишневецкий и лубенский, 1615-1651; староста гадяцкий, 1634-1651; воевода русский, 1634-1651; женат на Гризельде-Констанции Замойской, внучке коронного гетмана Яна Замойского). Сын Иеремии Михаил Вишневецкий, после отречения от престола Яна Казимира в 1669 г., четыре года был королем Речи Посполитой.

По всей линии (согласно "Альманаху де Гота") прямым наследником королевской династии Ярополка-Петра Изяславича оказываются ныне здравствующие ТРУБЕЦКИЕ - потомки Бутава-Дмитрия Ольгердовича (10.3) с родовым гербом "Погонь".

Живут они ныне в Эстонии.

Тыну Янович Трубецкой (Tоnu Trubetsky; род. 24 апреля 1963) — композитор, музыкант, лидер известной в Эстонии рок-группы «Веннасконд». В 2011 г. Тину Трубецкой (Tоnu Trubetski) провозгласил  создании новой политической партии – Партии свободы (Vabaduspartei). Ранее он находился в рядах Эстонской партии зеленых, а также в Центрисской партии. Выступает против оккупации Россией Карелии. В 2022 г выступил с поддержкой Украины.  https://www.facebook.com/tonutrubetsky

* 18

Pierre Troubetzkoy 1864-1936

Paolo Troubetzkoy 1866-1938

Pawel Trubecki 1879-1941

* 19

Nikolai Sergejewitsch Trubetzkoy 1890-1938

Yury Nolden 1902-1974

Wladzimir Waloc Trubetsky 1915-1997

* 20

Leili Trubecka 1937-2006

Jan Trubecki 1938

* 21

Wladimir Troubetzkoy 1942

Tоnu Trubetsky 1963

Toomas Trubetsky 1967

* 22

Reginleif Trubetsky 1989

Tоnu Trubetsky JR 1990 https://www.facebook.com/ttrubetskyjr

Madeleine Angelique Trubetsky 1993

Edyta Ingrida Trubetsky 2005

Tom Claude Trubetsky 2006

Король Данило (Галицький) та Цісар Франц Йосиф І

Як виявили дослідники, австрійський Цісар Франц Йосиф був прямим нащадком Короля Данила, є його правнуком у 16 коліні.

„Сей король Данило, був князь добрий, хоробрий і мудрий. Він побудував багато городів, здвигнув церкви та прикрасив їх ріжними окрасами. Він світився своїм братолюбством із своїм братом Васильком. Сей Данило був другим по Соломоні", так описали в літописі. А Франц-Йосиф І так подобався своїм підданим, що пробув на троні майже 68 років. 

Данило (1202—1264):

син Романа та Анни, доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела:

король Русі, князь галицький, володимирський, белзький, київський

↳ Лев (1225—1301),

  син Данила і Анни Мстиславни:

  князь князь перемиський, белзький, галицький

  ↳ Юрій І (1252—1308),

  син князя Лева і Констанції,

       доньки угорського короля Бели IV з Арпадів:

  король Русі

   ↳ Анастасія Галицька (1306—1365),

   донька Юрія і Евфимії,

        доньки князя Казимира I Куявського з Пястів:

    ↳ Уляна (1325—1392),

     донька Анастасії і Олександра, князя тверського

     ↳ Владислав ІІ Ягайло (1362—1434),

      син Уляни і Ольгерда, князя литовського з Гедиміновичів:

      великий князь литовський і руський, король Польщі

      ↳ Казимир IV Ягеллончик (1427—1492),

       син Владислава і Софії Гольшанської,

             доньки князя Андрія Гольшанського:

       великий князь литовський та король польський

       ↳ Владислав ІІ Ягеллончик (1456—1516),

         син Казимира і Єлизавети Габсбурґ,

           доньки короля Альбрехта II:

         король Богемії, Угорщини, Галичини і Володимирії

         ↳ Анна І (1503—1547),

          донька Владислава і Анни де Фуа,

                внучки королеви Елеонори Наваррської:

          королева Угорщини і Чехії

          ↳ Карл ІІ Стирийський (1540—1590),

           син Анни і імператора Фердинанда I з Габсбурґів:

           ерцгерцог Австрійський

           ↳ Фердинанд ІІ Габсбурґ (1578—1637),

            син Карла та його племінниці Марії Анни,

                  доньки герцога Баварії Альбрехта V:

            імператор, король Чехії, Угорщини та Галичини і Володимирії

            ↳ Фердинанд ІІІ Габсбур (1608—1657)

             син Фердинанда та його кузени Марії Анни,

                   доньки герцога Баварії Вільгельма V:

             імператор, король Угорщини, Богемії та Галичини і Володимирії

             ↳ Леопольд І Габсбурґ (1640—1705),

              син Фердинанда та Марії Анни,

                    доньки Філіпа III, короля Іспанії та Португалії:

              імператор, король Угорщини, Богемії та Галичини і Володимирії

              ↳ Карл VI Габсбург (1685—1740),

                син Леопольда та Елеонори Магдалини Нойбурзької,

                     доньки Філіппа Вільгельма, курфюрсту Пфальцу:

                імператор, король Угорщини, Богемії та Галичини і Володимирії

                ↳ Марія Терезія (1717—1780),

                  донька Карла та Єлизавети Христини,

                       доньки герцога Людвіга Рудольфа Брауншвейг-Вольфенбюттельського:

                  імператриця, королева Угорщини, Богемії та Галичини і Володимирії

                  ↳ Леопольд ІІ (1747—1792)

                    син Марії Терезії та імператора Франца I:

                    імператор, король Німеччини, Угорщини, Богемії та  Галичини і Володимирії

                    ↳ Франц ІІ (1768—1835)

                      син Леопольда та Марії-Луїзи,

                           доньки Карла III, іспанського короля:

                      імператор, цісар Австрії, король Німеччини, Богемії, Угорщини та Галичини і Володимирії

                      ↳ Франц Карл Австрійський (1802—1878)

                        син Франца та Марії Терезії,

                              доньки короля Сицилії Фердинанда III з Бурбонів:

                        ерцгерцог, в 1848 році відмовився від австрійської корони на користь старшого сина

                        ↳ Франц Йосиф І (18.08.1830—1916)

                          син Франца Карла та Софії Баварської,

                               доньки короля Баварії Максиміліана Йозефа:

                          цісар Австрії та Австро-Угорщини, король Богемії, Угорщини та Галичини і Володимирії

                          ↳  Карл І Франц Йосиф (17.08.1887—01.04.1922),

                            племінник Франца Йосифа І, 

                            син ерцгерцога Отто-Франца-Йосифа та Марії-Йозефи Саксонської:

                        цісар Австрії та Австро-Угорщини, король Богемії, Угорщини та Галичини і Володимирії (1916-1918).

за матеріалами допису Oleh Stasiuk:

Княгиня Карина Андроникашвили: Сохранять и распространять знания о Византийской империи и её православном наследии, которое продолжает оказывать влияние на современный мир

24 июня 2025 года, в день памяти святого Иоанна Предтечи, особо чтимого Мальтийским Орденом, произошло событие, которое стало поворотным моментом в жизни нашей семьи. Мальтийские Рыцари, однажды спасшие меня во время военных действий в  Украине подарили нам бесценный дар — копию генеалогического исследования выдающегося историка Византии и Грузии, князя Кирилла Туманишвили (Туманова). Это исследование, посвящённое последнему королю Италии Умберто II, содержит сенсационные данные и генеалогические таблицы, подтверждающие, что князья Андроникашвили (Андрониковы) являются прямыми потомками византийского императора Андроника I Комнина по мужской линии. Это открытие укрепляет наше понимание миссии, которую мы несём: сохранять и распространять знания о Византийской империи и её православном наследии, которое продолжает оказывать влияние на современный мир. Мы просим Бога о помощи в наших друзей -о поддержке"

On June 24, 2025, the day of St. John deeply revered by the Order of Malta, an event occurred that profoundly changed the lives of my husband and me. The Knights of Malta, who once saved my life during a military conflict in Ukraine, presented us with an invaluable gift: a copy of a genealogical study by the distinguished historian of Byzantium and Georgia, Prince Kirill Tumanishvili (Tumanov). Dedicated to the last King of Italy, Umberto II, this study includes groundbreaking data and genealogical charts proving that the Andronikashvili (Andronikov) princes are direct descendants of the Byzantine Emperor Andronikos I Komnenos through the male line.This discovery deepens our sense of purpose: to preserve and share knowledge about the Byzantine Empire and its Orthodox heritage.We asking God for guidance and our friends-for support

---------------

Уважаемые друзья!

От всей души благодарим всех, кто поздравил нас с обретением духовной идентичности — значимым и волнующим событием! 

После публикации на нас сошла лавина из сообщений от тех, кто считает себя потомками византийских династий, преимущественно "князей" и "герцогов". В связи с этим хотим выразить нашу позицию.

Поиск исторических корней и опора на наследие как источник силы в современном мире — благородное стремление. Однако в аристократических кругах существует традиция: после распада древних государств представители знати объединялись в национальные дворянские собрания или присоединялись к дворянским организациям государств, возникших позже, вместо бывшей Византийской Империи, либо по географическому принципу. Так поступили знаменитые семьи Византийского происхождения такие как Палеологи, Мурузи,  Кантакузины, Андрониковы и другие .Их  генеалогия была тщательно изучена и зафиксирована, в том числе в Готском альманахе.

Если у вас есть документы, подтверждающие наследование по мужской линии, рекомендуем представить их на генеалогическую экспертизу в CILANE (Европейскую комиссию по дворянству) или национальные дворянские организации. Также возможна независимая экспертиза в признанных научным сообществом сословных организациях, особенно в странах постсоветского пространства. 

Важно: церковные, президентские или иные подобные признания не имеют юридической или научной силы, так как полномочия принадлежат только аккредитованным сословным организациям.Такой подход защищает аристократические круги от самозванства, а остальных — от возможных противоправных действий, направленных на обогащение или привлечение внимания. 

При этом свобода слова и идентичности позволяет называть себя как угодно, ну хоть владычецей морской, но без официального подтверждения по устоявшимся традициям мы не можем считать человека ни наследником аристократического титула, ни обращаться к нему в соответствии с заявленным положением

Тс-с-с!

 

Підтвердження статусу Княгинi Анни як глави династії не лише відновлює авторитет Царського Дому, а й зміцнює його роль у збереженні національної ідентичності та історичної спадщини Грузії

Княгиню Анну Багратіоні-Грузинську визнано Главою Царського Дому Грузії

Тбілісі, Грузія

У День святого Андрія Первозванного, 12 травня 2025 р., в Тбіліській міській асамблеї відбулася знакова історико-культурна конференція, присвячена регіону Лазеті. Захід вiдвiдали провідні духовні та наукові діячі країни — митрополит Шіо Мужірі, митрополит Даніел (Датуаашвілі), митрополит Ананія (Джапарідзе), а також президент Національної академії наук Грузії Роін Метревелі.

Під час конференції митрополит Ананія офіційно підтвердив чинність Указу №2, виданого у 2009 році покійним спадкоємцем грузинського престолу, принцом Нугзаром Багратіоні. Згідно з цим указом, його старша донька, принцеса Анна Багратіоні-Грузинська, визнається єдиною законною Главою Царського Дому Грузії. 

Похорон Князя Нугзара Багратiон-Грузинськлго відбувся за участі Президента Грузії та представників уряду, що підкреслило національне значення цієї постаті.

Це визнання повертає історичну справедливість і знімає попередні суперечки, пов’язані з її колишнім чоловіком, принцом Давидом Багратіоном. У 2017 році британське видання Daily Mail оприлюднило журналістське розслідування, в якому йшлося про те, що принц Давид, використовуючи ім’я покійної королеви Єлизавети II, займався продажем фальшивих дворянських титулів і почесних відзнак:

Джерело: Daily Mail https://www.dailymail.co.uk/news/article-4349592/Georgian-heir-blagged-way-palace-honour-Queen.html

Підтвердження статусу Княгинi  Анни як глави династії не лише відновлює авторитет Царського Дому, а й зміцнює його роль у збереженні національної ідентичності та історичної спадщини Грузії.

Офіційна сторінка Царського Дому Грузії: https://www.facebook.com/TheRoyalHouseofGeorgia/

На фото - Ірина Багратіон-Грузинська, дочка принцеси Анни, Глави Царського Дому Грузії. 

Today, The King and The Prince of Wales joined members of the Order of the Bath for a service celebrating 300 years of the order.

 Today, The King and The Prince of Wales joined members of the Order of the Bath for a service celebrating 300 years of the order.

Кирилл Серебренитский: Династия Хельфенштейн

*** 

Моя прабабушка Мария жила здесь. 

Burg Helfenstein - замок Хельфенштейн 

(Хельфенштайн, как сейчас предпочитают писать); 

он - на высокой скале (600 метров, немало для Европы); 

кругом, до сих пор ещё, тёмнолесные горы; здесь начинается хребет Аальбух, который входит принадлежит к горному царству ШвабенАльба (Schwäbische Alb, Schwabenalb).

Под замковой скалой располагается город Гейслинген, к которому замок сейчас приписан. 

(Гейслинген: сейчас около шести тысяч жителей.

Конечно, это - моё платоническое воображение, но чудится, по фотографиям, что этот город - приземистый, аккуратно-убористый, до сих пор как бы до сих пор опаслив, - вроде и замок в руинах, и властители его исчезли больше полутысячи лет назад, но - а вдруг призрак? скелет в доспехах? ). 

Земля Баден-Вюртемберг, Германия. 

Замок Хельфенштайн впервые упоминается, вроде бы, около 1100 года; считается, что основал его рыцарь Эберхард Старый (Eberhard I the Elder), первый граф фон Хельфенштайн. 

Но кто-то на этой скале жил ещё раньше: недавно (в 2022ом) тут была обнаружена керамика XI века.

Вскоре после Второй Маркграфской войны (1552 год) замок был покинут; столетие спустя это были уже руины, густо заросшие лесом: замок словно вернулся назад, в скалу, и очеловеченные обтесанные камни снова одичали, слились с камнем первозданным. 

*** 

О замке этом, строго говоря, не забывали, - 

(в 1796 году некий Georg Veesenmeyer издал в Ульме небльшую книжку -  Versuch einer Geschichte des Schlosses Helfenstein). 

Но заново открылся замок только во времена Третьего Рейха: 

в  1932 - 1938 годах Георг Буркхард, известный ревнитель швабской истории, расчистил вершину горы, и откопал фундамент, основания стен и остатки башен.

В последующие десятилетия Хельфенштайн был возрождён; впрочем, наиболее заметные его сооружения, - девятиметровая смотровая башня,  маленькая таверна, кордегар и тд., - это, большей частью, новострой ХХ века. 

***

"Burghof über Treppen und eine Holzbrücke erreichbar ist. In der Wand eines früheren Torhauses der Hauptburg sind ein Steinrelief mit dem Wappen der Helfensteiner sowie eine Gedenktafel eingelassen, die an die Ehe des Grafen Ulrich V. von Helfenstein mit der Herzogin Marija Kotromanic von Bosnien erinnert, die von 1356 bis 1396 auf der Burg lebte", сообщает тщательная немецкая википедия. 

На стене бывшей сторожки главного замка находится каменный рельеф с гербом рода Хельфенштейнов и мемориальная доска, увековечивающая бракосочетание графа Ульриха V Хельфенштейна с герцогиней Марией Котроманич Боснийской, которая жила в замке с 1356 по 1396 год.

В гербе скрыто имя замка, и имя это загадочно. 

На красном поле - серебряный слон, шагающий по трём золотым горным вершинам. 

(на некоторых, ранних вариациях, это, кажется, не горы ; слон как бы топчет корону). 

Но: такими играми в созвучия, - Helfen/Elefanten, - увлекалось уже не самое ранее средневековье. Герб этот обозначился впервые только в 1340 году, в Цюрихском реестре 

*** 

... Серебряный слон, на трёх вершинах покачивающийся, - уже увлекательно, мне издавна остро нравится этот прорывающий фронтиры контраст: жаркий африканский слон в каменной прохладе северной геральдики. 

Но вот это имя, на современной туристической табличке, - оно меня в последнее время неотрывно притягивает: 

Herzogin Marija Kotromanic von Bosnien, Мария Котроманич, герцогиня Боснийская. 

Дело в том, что это и есть моя прабабушка, как выяснилось. 

В двадцатом поколении. 

Родословный лабиринт с переходами через семь женских линий. 

Из сумрачной Швабии - стремительный перелёт на юг: стрела - через Далмацию и Сербию, вдоль берега Адриатики, почти что в Грецию: королевство Босния. 

Точнее: отец, дед, и, возможно, прадед этой Марии - это баны Боснии; этот титул, бан, отождествлялся с северным "герцог". 

В 1377 году бан Твртко Котроманич, после успешных завоеваний, принял новый титул: 

король сербов, Боснии, Поморья и Западных стран; 

а с 1390го - ещё величавее: король Сербии, Боснии, Далмации и Приморья.

Продержалась эта корона - не слишком долго, но не так уж кратковременно - немногим меньше ста лет. 

Король Твртко Котроманич - это брат Марии фон Хельфенштейн: по одной версии, родной, по другой - двоюродный. 

Когда брат превратился в короля, - Мария уже четверть века жила в Швабии. Поэтому так и осталась герцогиней.

Кирилл Серебренитский: О потомках дворянских фамилий

... В сегодняшней (ещё не прервавшейся даже) переписке, - вконтакте, - сейчас мы, - то есть я, Елена Реутт и Сергей Медведев, председатель ПСОДОР, - снов осторожно, по-прежнему несколько затрудняясь выискиванием нужных слов, - очерчиваем буквами контур вопроса, на который надо было бы ответить ещё лет тридцать назад: 

- Мы - кто? 

Ну, то есть: не мы, Сергей, Елена и Кирилл, - тут всё ясно. 

А мы - которые, - соответственно: внук, со стороны матери, дворянина Потёмкина (троюрдного брата  князя Таврического), праправнук тайного советника Серебренитского (женатого на праправнучке имперского князя Дёнгофа герба Вепжова Глова), и дочь витебского шляхтича Реутт герба Гоздава (возможно, дальняя праправнучка князя Лукомского). 

Для нынешней РФ и прочей Постсоветии естественный, - потому что неосопоримый, термин - один: "потомок дворянской фамилии". 

Дело в том, что: законопослушный гражданин СССР, и РФ тоже, обязан механически признавать все законы, определяемые его подданством, все без исключения. Протестовать против какого-либо закона - можно: писать, бормотать, хныкать и ходить с протестным выражением лица. Но пока это закон, мы ему подчинены. 

Есть такой декрет ЦИК Советов рабочих и солдатских депутатов, от 23 (10) ноября 1917 года. Который начисто упразднил всю это старорежимную експлуататорскую контру классовых кровопивцев. То есть нас. Этот закон был адаптирован позже СССР, а РФ и не думала его отменять. Пока были живы сами отменённый, существовал официальный (в документах проставлявшийся) термин - "бывший дворянин". 

Но мы даже не бывшие. Бывшими были дедушки и бабушки. А мы - разве что бывшая бывшесть бывших. 

При этом: наши вкусы и желания ничего не значат, ибо не только законы бывшей Империи, но и зарубежная нобилитарная праксиология,  и все известные прецеденты стоят на том, что отречение от дворянства не имеет обратной силы и распостраняется на всё потомство. Точнее: потомок может попробовать оспорить коллизии судьбы своего предка, и попытаться вернуться в дворянство - через суд. 

То есть: паспорт СССР и РФ, просто по факту его наличия, - это механическое отречение от статуса "российский дворянин", и от сословия, и от самого термина. 

Российские дворяне и сейчас существуют, притом де-юре, официально: это - потомки эмигрантов, которые никогда не были в подданстве СССР. (А также в КНР, КНДР, США, Израиля и т.д., а также, не поверите, Австрийской Республики: эта почтенная буржуазная тоже законодательно ампутировала родословные тех своих граждан, которые имели неосторожность родиться в неправильных семьях). 

То, что мы - не дворяне, а потомки дворян, - полностью уравнивает потомков по женской и по мужской линии. 

Проблема в том, что это, во-первых, не соответствует законам Российской Империи. 

Согласно этим законам, выходит, что Елена Реутт - дворянка (как дочь отца), а мы, Сергей и я - не дворяне (как сын мамы и внук бабушки).

Во-вторых: в европейских странах также нет юридического термина, как и самого феномена "потомок дворянской фамилии". 

Зарубежное нобилитарное законодательство, достаточно прочное и тщательное, - там, где оно ещё сохраняется, - сосредоточено на нобилитете в традиционном ракурсе, то есть - на потомках по мужской линии, да ещё с вводными дополнительными (законный брак родителей, например).

Не говоря уже о том, что nobility, noblesse, Adelsstand, szlachta и ridderlighet - родственны русскому понятию "дворянство", но отнюдь с ним не совпадают по сути и по контуру. 

 То есть: мы, постсоветские потомки дворянских фамилий, - феномен беспрецедентный и имманентный.  

Серьёзное, назидательное, величаво-насупленное соблюдение законов Российской Империи в заданных условиях, сто лет спустя, - по моему убеждению, - дело бессмысленное, и, в какой-то степени даже, неприятно-шутовское. 

Историческая реконструкция - игра разумная, добрая и вечная, это это всего лишь игра, и чтобы в неё играть, совершенно не нужно быть потомком дворянина, наполеоновского гусара или нолдорской принцессы из Эльдамара. Достаточно почитать, выучить термины и сшить костюм.  

( -- к слову сказать:  если исторически реконструировать не то, что мы, нынешние, вычитали в книгах и высмотрели на экранах, (точно так же, как мы читали про толкинских эльфов или римских центурионов) 

- а пробовать воспроизведением коснуться непосредственно той реальности, которую мы застали, то что лично слышали от привыкших помалкивать бабушек и дедушек, 

- то нам нужно сооружать не бальные мантильи, не  доломаны и не визитки, 

а - прогорклые гулаговские ватники, дырявые валенки, скочаливать тачки, ладить киянки и распечатывать хлебные карточки. 

А также заключать игровые союзы с клубами реконструкторов НКВД. Они будут счастливы нас играючи пытать и расстреливать.).  

Почти все попытки по оживлению постсовесткого, - и даже ещё, как ни дико это звучит, - советского дворянского движения (с 1989 года) - пробовали свои силы именно в этом: следовании законам мёртвой Империи. 

Получалось, - на мой, посторонний взгляд, - даже не комично, а, скорее, сюрреалистично: 

по понятным  причинам, эти уставы пытались приспосабливаться к данным условиям, то есть из старинного законодательства что-то обильно вымарывали, что-то наспех приклеивали, - и получалась какая-то эклектическая карнавальная пародия. Которую венчали фигуры претендентов на престол, которые вели себя так, словно с престолов и не слезали никогда, то есть широко раз(и про-)давали ордена с дворянскими дипломами и тужились воспроизводить придворные церемониалы, отдававшие, увы, не хрупкой антикварной вычурностью, а советским фильмом-водевилем из старинной жизни, с весьма ограниченным бюджетом, сквозь который, в свою очередь, явственно просвечивало хрестоматийное действо возведения мэтра Журдена в титул мамамуши. 

*** 

Ну, то есть: существует феномен "потомки российского дворянства", который находится в совершенном юридическом, социальном и историческом вакууме, и сто лет назад вытеснен в параллельные миры снов, грез и грустных мечтаний. 

На том бы и успокоиться. 

Но есть проблема: мы-то, Сергей, Кирилл и Елена - не воображаемы. 

Мы не бесплотные призраки наших дедушек и бабушек. 

Мы,  пока что, плотные. 

Мы вполне познаваемы опытно, всеми органами восприятия. 

В нашем существовании не сомневаются даже те, кто не прочь бы усомниться. 

Мы не вмещается в треугольный изолятор имажинера. 

И ещё одно, - даже не важное, а главное: 

вполне осязаемы - выпирая из букв и картинок, - наши подлинные родословные. 

Мы не играем в потомков, а просто - как-то, когда-то, - вдруг осознали, что мы действительно потомки, на самом неистребимом деле.  

То есть: нас не должно быть, мы не предусмотрены, но мы есть. Если бы мы были зверьками или рыбами, то нами бы занимались криптозоологи и криптоихтиологи.

Едуард Юрченко: Новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування

В світі, що будували ліві, для України і українців місця бути не могло.

Ідея лівих це ідея рівності, а рівняння можливе лише по нижчим. Для лівих сила злочинна, а слабкість праведна за визначенням. Чи було місце в цьому майбутньому у народа - воїна?

Це не гарне гасло це просто констатація факту. Всі нормальні люди розбіглись з наших земель задовго до того як ми лише почали формуватись. Зона фронтіру, зона безперервної війни, унікальне місце яке було цікавим всім загарбникам і як плодючі землі, і як географічна розв'язка. 

Війна була для нашого народу нормальним станом, а мир аномалією. Так склалось. Це реальність, подобається вона нам або ні. 

Українець по природі своїй хижак. В світі? де рабом бути престижно, а аристократом - соромно, йому місця не було. 

Ліва "народницька" інтелігенція приклала титанічні зусилля щоб переконати вовка в тому, що він баран. Вона щиро вірила, що тим самим перетягує наш народ на сторону "добра", яке неодмінно повинно перемогти згідно з законами "прогресу". Так вчили божевільні ліві теорії яких вони нахапались в чужинців. 

На щастя "народники" програли. Вони гарненько загадили формальну "українську ідею" й "інтелігентський" рівень культури. Але реальний українець лишився сам собою і його хижа натура чудово проявила себе в 2022 року, коли советська московська  корова, яка уявила з себе ведмедя, полізла бодатись.

Світові ліві теж програли, новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування. 

Зараз, нам може здатись, що все навколо погано. Ми можемо бачити, що світові надсили не зацікавлені в нас або відверто ворожі. Нас можуть переконувати, що ми слабкі і в світі сильних нам не вижити (нічого не пропонуючи в якості альтернативи). Нам дійсно буде важко.

Але наш народ призначений для такого життя і саме такого світу. В ньому ми можемо загинути але можемо й перемогти. В світі де народи перетворені в баранів, вовка терпіти не стали б, скільки "демократичними гаслами" не розмахуй.

Неможливо втекти  від самого себе. Навіть щє більш неможливо ніж від долі. Отже? будемо просто самі собою й цей шлях сам приведе до перемоги.

Alexander von Hahn: Единственно «органической» моделью можно считать феодализм, с аристократией как политическим классом

Интересная дискуссия о меритократической элите. Страдающей синдромом самозванства и ущербности. Что ведет прямиком к депрессии и сексуальным девиациям.

Современная нам социальная организация потеряла всякую связь с реальностью, превратившись в машину по перемалыванию индивидуальности в производную социального конформизма.

Единственно «органической» моделью можно считать феодализм, с аристократией как политическим классом, в общем и целом психически полноценным и вполне свободным от системных неврозов