Архетип хороброго лицаря

 Оскільки дуже імовірно, що діти в майбутньому зустрінуть жорстоких ворогів, дозвольте їм щонайменше почути про хоробрих лицарів та героїчну відвагу. Інакше ви зробите їхню долю не світлішою, а тільки більш похмурою. 

Клайв Стейплз ЛЬЮЇС

Варто додати, що архетип хороброго лицаря - це не потворні "супергерої", завжди відділені від "натовпу", який вони "рятують". Всотуючи історії про лицарів, хлопчики вчаться дивитися у обрій, сповнений мандрами, мріяти про рукоять меча у долоні та скарби драконячої мудрості.

Євген Плужник. Мовчи (1933,1948, 1966).

 

Євген Плужник. Мовчи (1933,1948, 1966)

Мовчи! Я знаю. За всіма словами –
Холодний смерк, спустошені сади…
Це наша пристрасть стала поміж нами,
Нас розлучаючи назавсігди!

Шалій, шалій, від розпачу сп’янілий!
Що розпач той? Річ марна і пуста!
…Як пізно ми серця свої спинили!
…Як роз’єднали рано ми вуста!

О, друже мій! Останні трачу сили,
В країні тій уявній живучи,
Де образ твій, утрачений і милий,
Де голос твій… Мовчи!
Мовчи!
Мовчи!

О поисхождении рода Андроникашвили от византийских Комнинов

По грузинским преданиям, род Андроникашвили происходит от византийского императора Андроника Комнина, царствовавшего в Константинополе с 1183 по 1185 год, матерью которого была грузинская царевна Ката (или Катаи), дочь Давида Строителя. 

В правление своего двоюродного брата Мануила (1143—1180) Андроник посетил родину матери — Грузию. Он был радушно принят своим другим двоюродным братом — Георгием III, который подарил Андронику «города, крепости и земли» в Кахети. 

После смерти императора Андроника его дети Мануил, Иоанн, Алексей и Ирина бежали в Грузию и нашли убежище при дворе свой троюродной сестры царицы Тамары. В 1204 году Тамара отвоевала у Ангелов Трапезунд, посадив там императором внука Андроника — Алексея (сына Мануила). Остальные Комнины поселились в кахетинских вотчинах, пожалованных Георгием III, и другой внук императора Андроника — Андроник (сын Алексея) — стал родоначальником Андроникашвили.

MERIT-SEGRET - “she who loves silence”

 MERIT-SEGRET《 She Swells in the Valley of Kings 》

A goddess whose name means “she who loves silence,” combines the body of a cobra with the head of a woman. 

An animal with a human head, which is a common artistic depiction in Ancient Egypt.

As a local deity, Merit-Segret guarded the Valley of the Kings, at the time a village where monarchs were entombed and home to craftsmen who worked there.

Though a dangerous animal, her purpose was to protect the workers in the valley, and also sometimes to punish wrongdoers.

Some even think that she could be the original MEDUSA, or where the Greeks got their story from, considering how poets like Plato stated they travelled to Egypt and learned from scholars there.

Very possible - why not?! 

▪︎One is in the Egyptian Museum in Torino, Italy, the other in the Brooklyn Museum.

Photos: Olessia Calugaru 

● Repost/2019

1) Now in Italy, Museo Egizio Torino

2) Now at the Brooklyn Museum

Coast of Arms

 

Кирилл Серебренитский: Откуда есть пошла земля Русская: Троллекратия

Откуда есть пошла земля Русская: троллекратия. 

Ефанда Урманская (Нурманская, то есть Норманнская): жена князя Рюрика, мать Игоря Рюриковича. 

Про неё поминается в татищевских известиях, со ссылкой на пропавшую Иоакимовскую летопись. 

Брат её  - Олег Вещий, варяг (как сообщает, вполне отчётливо, Повесть Временных Лет). С 882 года - второй князь в Киеве, до своей поэтической кончины в 912 году. 

Ныне прочно утвердилось отождествление: Олег (Хельги или Олейф) - это мистический викинг Одд Стрела ( - исландская сага об Одде, а также упоминания этого героя в сагах о Хервер, об Эгиле, о Гисли и в Истории Норвегии Тормоди Торфейна).

Одд Стрела воевал в Ирландии, был крещён в Аквитании, а в Киев прибыл уже после многочисленных подвигов.  То, что Олег Вещий крестился в каролингской Аквитании, может объяснить расхождение в именах: при крещении викинг Хельги мог получить христианское имя Odo (Eud), которое было популярно именно в тех краях: родоначальник предыдущего, меровингского герцогского дома (Гаскониды) - Эд Великий (Одо, Эуд). В скандинавском Киеве викинг был зафиксирован под своим языческим именем, а исландская сага, записанная в христианском 13 веке, запомнила христианское имя.

Род, из которого вышел Одд-Олег, - это "люди из Храфнисты" (сейчас - Рамста, в коммуне Нерёйсунн в фюльке Трёнделаг, Норвегия). 

Саги уточняют: 

Отец Одда Стрелы - Грим Мохнатые Щёки. 

Отец Грима - Кетиль Лосось. 

Отец Кетиля - Халльбьёрн Полутролль / Hallbjorn Halftroll. 

(Сага об Эгиле). 

Здесь академическая наука, как положено, немного, но сердито, смущается, и торопливо оговаривается, что нельзя понимать буквально эту детскую оговорку темновековой давности, никаких троллей нет и никогда не было. 

Это саамы, саамы, всего лишь самые обычные саамы. Мать викинга была саамка, вот он и Полутролль. 

Но саги - прямодушны и беззастенчивы.

Повествование про скальда Эгиля (дедом которого был оборотень Ульв Вечерний Волк) - под словом тролль имеет в виду именно тролля. 

Таким образом, 

Игорь Рюрикович, третий князь Киевский, сын Ефанды, - тоже потомок троллей, троллиха - его прабабушка в шестом поколении. 

И далее  все Рюриковичи - это хальфтролли. 

***

На фото: 

Олег Щербачев и я, - мы, по переходам через несколько женских  линий, - тоже: 

моё пересечение с Рюриковичами - средневековое, через брак Корибута Ольгердовича, княжича литовского, с княжной Рязанской (начало XV века). 

Олег к мужской линии потомства Рюрика не намного ближе: дальняя его прабабушка,  княжна Горчакова, жила в конце XVIII, кажется, века. 

Св. Олег, великий князь Рязанский, - наш общий предок.

Жордан Шаландон, потомок Джоакино Наполеона, короля Обеих Сицилий, в восьмом поколении

 Франция: 

Jordane Chalandon

Жордан Шаландон, 2018 год. 

По страничке в фейсбуке ничего о ней выяснить не удалось, - кроме того, что она очень красива и увлечена замками Шотландии. 

Потомок Джоакино Наполеона, короля Обеих Сицилий, в восьмом поколении. 

Потомок Дадиани, владетельных князей Са-Мегрело. 

Потомок рода де Роан-Шабо, герцогов де Роан. 

1.  Achille, prince Murat (Paris 03 juillet 1898-Paris 29 mars 1987)

Paris 14 mars 1923 Magdeleine de Chasseloup-Laubat (Paris 02 juillet 1901-Paris 18 mai 1845)

...............................................................

2. 1.  Salomé, princesse Murat (Paris 17 janvier 1926) 

Муж: Paris 06 juillet 1951 Albin Chalandon (Reyrieux 11 juin 1920), 

герой Сопротивления, банкир, ( la Banque commerciale de Par  ) финансист,  нефтепромышленник (

виднейший политический деятель в 1970х - 1980х: 

министр Индустрии (1968) 

министр Качества жизни (1968 - 1973) в правительстве Помпиду 

министр юстиции (1986 - 1988)  в правительстве Ширака. 

(homme politique, ministre de l’Industrie (1968), ministre de l’Equipement (1968 - 1972),  ministre de la Justice, garde des Sceaux (1986 - 1988)

Их второй сын: 

Aurèle Chalandon, (Neuilly sur Seine 05 janvier 1956), agriculteur,

Жена: Saint Victor Rouzaud 02 août 1978 Nadine Daraud (Saint Victor Rouzaud 19 octobre 1951), esthéticienne. 

Их единственная дочь: 

Jordane Chalandon

Кирилл Серебренитский: Потомки Антуанетт Мюрат

АНТУАНЕТТ МЮРАТ: ПОТОМСТВО ЗОЛУШКИ. ДМИТРИЙ КАРАГЕОРГИЕВИЧ, ПРИНЦ СЕРБСКИЙ И ЮГОСЛАВСКИЙ. 

В очередной раз я, рыская по этому древу, - открыл биографию этого принца из предпоследнего поколения в википедии, и вдруг - ткнулось в глаз то, чего я раньше не замечал - в правом верхнем углу: 

" ... Димитрий Карагеоргиевич, принц Югославии и Сербии....

(серб. Димитрије Александров Карађорђевић, 

(р. 18 июня 1958 года, Булонь-Бийанкур)

сын Александра Карагеоргиевича и княгини Марии Пии Савойской. 

Основатель, президент и художественный руководитель ювелирной фирмы своего имени, Prince Dimitri Company. В прошлом старший вице-президент ювелирного отдела аукционного дома «Сотбис».

...И: 

Наследник российского престола (по версии ТАСС). 

С 12 мая 2016 года. 

***

 И тут же ссылки: 

Дом Романовых. Досье // ТАСС. — 2015. — 14 июля. 

Шевяков, Т. Кто в цари последний? : Где искать наследников российского престола // Лента.ру. — 2015. 

Не буду сейчас утруждаться пересказом, - просто процитирую Шевякова (который, надо сказать, мне вполне созвучен - своей сухой, отстранённой цифровой логичностью): 

Palästinalied [Crusader Song]

 

Lyrics:
Prīmā vice vīvō vērē
quia ego peccātor videō
nōbilitātem huius terrae
cui tantus honor datur; ideō,
opus noster maximus:
ad locum illum vēnimus
in quem ut homo ībat Deus.

Terrae pulchrae et dīvitēs,
sicut alibī vīdī.
Tū honor omnium eōrum es.
Tālia mīrācula hīc!
Ex Virgine nātus est
angelōrum omnium Rex.
Haec hominis cāra prex!

Hīc baptizātus est, Pūrus,
ut hominēs sint pūrī.
Ibi Dominus vēnditus,
ut servī sīmus līberī.
Aliōquin perditī fuerimus!
Avē, Hasta, Spīna, Crux!
Vae pāgānīs! Vōbīs vulnus!

Ad īnferōs dēscendit Fīlius 
ex sepulcrō in quo positus.
Quia Pater comes illīus
aeternus est; et Spīritus.
Non dīvidentur; sunt ūnum!
Rēctiōrēs quam spīculum!
Sic appāruit Ābrahae iūdaeōrum.

Ibi Diabolum humiliāvit;
melius quam Imperātor pugnāvit.
Iter ad hanc terram fēcit.
Tunc dolor iūdaeōrum coepit:
Ēvāsit Dominus,
posteā appāruit vivus,
ex eōrum manibus trucibus.

Nû alrêst lebe ich mir werde,

sît mîn sündic ouge siht

daz here lant und ouch die erde,

der man sô vil êren giht.

ez ist geschehen, des ich ie bat,

ich bin komen an die stat,

dâ got menischlîchen trat.

Schoeniu lant, rîch unde hêre,

swaz ich der noch hân gesehen,

sô bist dûz ir aller êre.

waz ist wunders hie geschehen!

daz ein magt ein kint gebar,

hêre über aller engel schar,

was daz niht ein wunder gar?

English translation:

For the very first I am alive to myself,

since my sinful eye beholds

the noble land, and also that earth

to which so much honour is given.

That has come to pass for which I have ever prayed:

I have come to the place

where God walked in human form.

Such fair lands, rich and noble,

as I have seen elsewhere,

you are the honour of them all,

what miracles have come to pass here!

That a maid bore a child,

lord over all the angelic host,

was this not a perfect miracle?

[Instrumental prelude]

[Verse 1]

Ось життя моє сповненне, 

як побачив грішний зір

землю цю благословенну, 

слави сповнену без мір.

[Chorus]

Мріє моя - не відходь,

Край, де сам ступав Господь, 

Там, де слово стало плоть. 

Мріє моя - не відходь,

Край, де сам ступав Господь, 

Там, де слово стало плоть. 

[Verse 2]

Землі вбрані в щире злото, 

в них я шлях собі проклав, 

перед Ним вони болото, 

пред вінцем усіх держав. 

[Chorus]

Тут від Діви зійшов дар, 

Всіх сил ангельських владар, 

Всіх чудес і сил всіх цар. 

Тут від Діви зійшов дар, 

Всіх сил ангельських владар, 

Всіх чудес і сил всіх цар. 

[Verse 3]

Тут водою охрестився 

той, хто гріх з людей всіх змив, 

Кров'ю й тілом розплатився, вільними нас всіх зробив. 

[Chorus]

Мріє моя не відходь, 

Край, де сам ступав Господь,

Там де слово стало плоть.

Мріє моя не відходь, 

Край, де сам ступав Господь,

Там де слово стало плоть.

Богдан І Скаврон - прямий нащадок Петра І Олексійовича Романова і Катерини Скаврон / Богдан І Скаврон - прямой наследник Петра І Алексеевича Романова и Екатерины Скаврон

 Богдан Скаврон

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid029Agv1c8zgDC62N1tYiRCraBahW1dRH1tmHq3q9bYSVFs3e1hhs6oLidtvDLjVvqcl&id=1810855075&__cft__[0]=AZWTpbyFOxWpWyhFVzxVBgW-ZxmD1tvvnSbrdyOh-1GSdqn_N5DgNKInMp_DSPY1vLEUd3ls4en9jAo5-hMh1yGRQEGQ6yjyhlE52OVBCC0m2xQ62Rn8MKDP1_9vcCJZdZiszoypzcvbqQHVcDZcX1TunxNqM47fArhEziLOjh5h9uTdJDVVgA0NIumMeNjU8oU&__tn__=%2CO%2CP-R

З приводу сьогоднішнього “дня росії” хотілося би згадати про нелегітимність чинної влади на території РФ і запропонувати росіянам, які, як це притаманно азійським народам, схильні покорятися монархам, покаятися і схилитися перед своїм імператором.

Як відомо, після бузувірського вбивства імператорської родини Миколи ІІ (Готторп-Гольштейн-Романова) у ніч проти 17 липня 1918 року владу на території залишків колишньої Російської імперії захопила банда терористів та політичних аферистів, відома як партія більшовиків, а пізніше як комуністична партія. 

Нинішній так званий президент РФ не приховує, а навіть підкреслює спадкоємність із тими, хто прийшов до влади в Росії шляхом фінансованого кайзерівською Німеччиною державного перевороту у жовтні 1917 року. Досить згадати, як перед повномасштабним вторгненням до України звироднілий представник більшовицько-чекістської банди Путін говорив про Радянський Союз як про територію Радянської Росії. 

Важливий нюанс. Убивство Миколи ІІ та усієї його родини більшовицькими бандитами жодним чином не перервало традицію імператорської влади, якою у 1721 році наділив себе  російський цар Петро І та яку було визнано тогочасною світовою спільнотою. 

Титул імператора законно проіснував у Росії всього чотири роки - тільки до смерті Петра І у 1725 році. Період в історії Російської імперії 1725-1762 років справедливо називають "епохою палацових переворотів" у зв'язку з регулярним насильницьким втручанням у процес передачі влади. Причина в тому, що 1722 року Петро I змінив порядок престолонаслідування, що діяв століттями, за заповітом або шляхом соборного призначення, легалізувавши особисту волю імператора.

Ось тут починається найцікавіше.

За особистою волею імператора Петра І, ніким не скасованою, офіційним законним спадкоємцем від 1718 року був його малолітній син Петро — нащадок від другої дружини Катерини Олексіївни, до одруження та православного хрещення відомої як Марта Скаврон. 

Вважається, що Петро Петрович помер у віці 3,5 років — 25 квітня 1719 року. Але не випадково, звістка про смерть спадкоємця поширилася після того, як психічно неврівноважений імператор засудив до смерті свого старшого сина від першого шлюбу Олексія Петровича, який також міг претендувати на престол. 28-річний Олексій помер у Петропавловській фортеці 26 червня 1718 року.

Добре знаючи навіжений характер свого чоловіка, Катерина вирішила заховати малого спадкоємця подалі від очей божевільного імператора до того часу, поки не стане безпечно. Посприяв їй у цьому колишній гетьман Великий Литовський Ян Казимир Сапєга, у якого служив у Мінську її батько - Самуїл Скаврон. Саме Сапєга згодом допоміг Катерині після її одруження з Петром І розшукати сестер та братів, які пізніше стали графами Скавронськими.

Петро І начебто підозрював, що його син насправді не помер. Збереглися історичні свідчення, що “поховання” Петра Петровича відбувалися двічі. 1719 року він був “похований” у церкві Воскресіння Лазаря Олександро-Невського монастиря, а 24 жовтня 1723 року “перепохований” у Благовіщенській церкві. Насправді жодного разу справжнього спадкоємця престолу Російської імперії в труні не було.

Істинного імператора переховували на території Речі Посполитої під родовим прізвищем його матері. Петро Скаврон мав усього 10 років, коли у 1727 році померла Катерина І, яка стала імператрицею після першого безкровного палацового перевороту. Законному спадкоємцю не вдалося тоді повернутися на престол, але рід його не перервався!

Росіяни! Ваш імператор готовий повернутися. Через 300 років беззаконної влади, ви нарешті отримаєте монарха, на якого заслужили. Очистіть дорогу тому, хто гряде!

Императоръ и Самодержецъ Всероссійскій Богдан Перший

******

По поводу сегодняшнего "дня россии" хотелось бы вспомнить о нелегитимности действующей власти на территории РФ и предложить россиянам, которые, как это присуще азиатским народам, склонны повиноваться монархам, покаяться и  склониться перед своим императором.

Как известно, после изуверского убийства императорской семьи Николая II (Готторп-Гольштейн-Романова) в ночь на 17 июля 1918 года власть на территории остатков бывшей Российской империи захватила банда террористов и политических аферистов, известная как партия большевиков, а позже как коммунистическая партия.

Нынешний так называемый президент РФ не скрывает, а даже подчеркивает преемственность с пришедшими к власти в России путем финансируемого кайзеровской Германией государственного переворота в октябре 1917 года. Достаточно вспомнить, как перед полномасштабным вторжением в Украину выродившийся представитель большевистско-чекистской банды Путин говорил о Советском Союзе как о территории Советской России.

Важный нюанс. Убийство Николая II и всей его семьи большевистскими бандитами никоим образом не прервало традицию императорской власти, которой в 1721 году наделил себя российский царь Петр I и которая была признана тогдашним мировым сообществом.

Титул императора законно просуществовал в России всего четыре года – только до смерти Петра I в 1725 году. Период в истории Российской империи 1725-1762 годов справедливо называют "эпохой дворцовых переворотов" в связи с регулярным насильственным вмешательством в процесс передачи власти. Причина в том, что в 1722 году Петр I изменил действовавший веками порядок престолонаследия по завещанию или путем соборного назначения, легализовав личную волю императора.

Вот здесь начинается самое интересное.

По личной воле императора Петра I, никем не отмененной, официальным законным наследником от 1718 года был его малолетний сын Петр — потомок от второй жены Екатерины Алексеевны, до бракосочетания и православного крещения известной как Марта Скаврон.

Считается, что Петр Петрович умер в возрасте 3,5 года - 25 апреля 1719 года. Но не случайно, известие о смерти наследника распространилось после того, как психически неуравновешенный император приговорил к смерти своего старшего сына от первого брака Алексея Петровича, который  также мог претендовать на престол. 28-летний Алексей скончался в Петропавловской крепости 26 июня 1718 года.

Хорошо зная взбалмошный характер своего мужа, Екатерина решила спрятать малолетнего наследника подальше от глаз сумасшедшего императора до тех пор, пока не станет безопасно. Помог ей в этом бывший гетман Великий Литовский Ян Казимир Сапега, у которого служил в Минске ее отец - Самуил Скаврон. Именно Сапега впоследствии помог Екатерине после ее женитьбы с Петром I разыскать сестер и братьев, которые позже стали графами Скавронскими.

Петр I вроде бы подозревал, что его сын на самом деле не умер. Сохранились исторические свидетельства, что "погребения" Петра Петровича происходили дважды. 1719 он был "похоронен" в церкви Воскресения Лазаря Александро-Невского монастыря, а 24 октября 1723 "перезахоронен" в Благовещенской церкви. На самом деле ни разу настоящего наследника престола Российской империи в гробу не было.

Истинного императора скрывали на территории Речи Посполитой под фамилией его матери. Петру Скаврону исполнилось всего 10 лет, когда в 1727 году умерла Екатерина I, которая стала императрицей после первого бескровного дворцового переворота. Законному наследнику тогда не удалось вернуться на престол, но род его не прервался!

Россияне! Ваш император готов вернуться. Через 300 лет беззаконной власти, вы наконец-то получите монарха, которого заслужили. Очистите дорогу грядущему!

Императоръ и Самодержецъ Всероссийский Богдан Первый

Король Швеції посвятив у лицарі учасників гурту АВВА

 

Король Швеції посвятив у лицарі учасників гурту АВВА

Олег Однороженко: Герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона ("Погоня Руська"), як державно-династичний герб України-Руси

 У тривалій та звивистій історії української геральдики особливе місце посідає герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона, – «въоруженъ воинъ змїѧ поправ мужественно». Саме це зображення найдовше уживано як державно-династичний герб України-Руси – від початку XIV ст. й до XVIII ст. Поява ж цього геральдичного сюжету, вірогідно, пов’язано з королем Руси Юрієм І (1301–1308). Правитель уживав гласний герб із зображенням хреста св.Юрія, що згодом трансформувався у земельний герб Волині та Брацлавщини (Східного Поділля). Поруч із цим знаком уживано від того ж часу й герб із фігурою св. Юрія. Його представлено, зокрема, на печатці 1324 року міста Володимира, тогочасної столиці Руського королівства.

Від другої половини XIVст. герб зі св. Юрієм набуває територіального значення – його вживають князі литовського походження задля позначення своїх володінь на теренах колишнього Руського королівства А далі він стає династичним гербом руських княжих родів, котрі свої початки виводиди від князя Володимира Великого, – Острозьких, Заславських, Четвертинських, іноді навіть і Вишневецьких. 

Від XVІ ст. цей герб набуває власної назви – «Погоня руська» – за аналогією з «Погонею литовською» – литовським державно-династичним гербом. Врешті, саме сюжет зі св.Юрієм мав стати державним гербом Великого князівства Руського, після укладання Гадяцької угоди (1658). Саме його представлено в складеному гербі 1659 року гетьмана Івана Виговського, поруч із коронним Орлом та литовською Погонею.

Післяісторія герба зі св.Юрієм дуже подібна з сумною історією старожитньої назви нашої країни Руси (Росії), яку на початку XVIII ст. привласнила собі Московська держава. Гербом останньої від кінця XV ст. було зображення світського воїна-змієборця на коні («єздєц», «государь»), і лише від початку XVІІІ ст. це зображення (очевидно – під впливом української/руської геральдики), почали трактувати як св. Георгія. Тож не дивно, що під час Національної революції 1917–1920 років цей наш старовинний державний герб навіть не фігурував серед претендентів на герб нової Української держави. Як, утім, і призабута назва «Русь»…

Текст Oleg Odnorozhenko. Ілюстрація: родовий герб і генеалогічне дерево князів Четвертинських із праці Афанасія Кальнофойського «Тератургіма» (Київ, 1638)

Молчание

 

Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

 Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

Алла Соколова

Соколова А. В. Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (мистецтвознавство). Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2021.

https://chtyvo.org.ua/authors/Sokolova_Alla/Vizantiisko-lytsarskyi_kulturnyi_fenomen_u_relihiinykh_i_tvorchykh_tradytsiiakh_Brytanii-Anhlii_ta_R.pdf

У дисертації досліджено історичні взаємодії Британії-Англії та Русі-

України від візантійсько-християнського періоду неподіленої церкви до

XVII століття з опорою на лицарсько-аристократичні принципи культурних

відносин націй. Визначено особливості націєтворення в середньовічній Євро-

пі, коли християнська релігійна єдність стає визначальною для всього мате-

рикового простору, охоплюючи й острівні землі Британії.

Виявлено закономірність впливу візантійської цивілізації на культуру

Британії-Англії і Русі, визнано візантійську модель державотворення як зра-

зок для культурних інститутів Британії-Англії та Русі-України.

Збагачено історичні дані про візантійську культуру як цілісність бага-

тьох складових, серед яких головними були досягнення давньогрецької (елі-

ністичної), римської цивілізацій і християнські цінності. Візантія ніколи не

зазнавала глибокого культурного розриву зі своїм минулим, що своєрідно

вплинуло на процес становлення, розквіту і занепаду Візантійської імперії.

Досліджено динаміку культурних, торговельних і релігійних зв'язків

між Візантією і Британією. Збагачено історичні дані про візантійську культу-

ру як цілісність багатьох складових, серед яких головними були досягнення

давньогрецької (еліністичної), римської цивілізацій і християнські цінності.

Розглянуто салонна й духовна театральної культури Візантії, світське і духо-

вне начало візантійського театру.

Досліджено духовні танці, популярні в аристократичних колах доіконо-

борчої Візантії як основу танцювальної церковної культури. Підтверджено її

спадкоємність щодо сакральності античної танцювальності й рухів-жестів-

поз, «дематеріалізації». Охарактеризовано хореографічну цілісність європей-

ської танцювальності як «балету ніг», на відміну від «балету рук і тіла» на

Сході.

Виявлено тяжіння британського язичництва до християнських ідеалів і

цінностей за аналогією скіфо-слов’ян у Криму, які прийняли християнство в

І столітті н. е. Це заклало основи культурної генетики православного віроспо-

відання.

Розкрито православну основу духовної культури Британії-Англії в ре-

зультаті прийняття християнства в епоху неподіленої церкви IV–XI століть,

що набуло втілення у творчості бардів і в унікальній протосалонній культурі

англійських масок. Доведено, що ірландські барди виконували ряд важливих

функцій, зокрема освітню, релігійну і світського примирення, єднання. Барди-

арфісти складали божественні хвалебні панегірики, які правомірно порівню-

вати з візантійськими. Підкреслено паралелі спадщини бардів з кобзарською

творчістю.

Висвітлено, що друїди були носіями високої освіченості, викликаючи

цим глибоке неприйняття у римлян і їхніх послідовників в Західній Європі з

властивим їм раціоналістичним мисленням. Розкрито давні західні правосла-

вні традиції, сформовані під впливом містицизму друїдів, слов’янських волх-

вів і християнської містики у військових діях козаків-характерників. Підкрес-

лено вплив философії друїдів на мислення європейців (Я. Беме, У. Блейк,

І. Моргануг, Т. Лірі, унікальний мандрівний мудрець Г. Сковорода, білорус

Д. Смирнов).

Визначено, що слов'янська культура, пов'язана з існуванням волхвів,

свідчить про схожість звичаїв і традицій з буттям друїдів. Така схожість ви-

ражалося в соціально привілейованих функціях, в аксесуарах, одязі; магічний

характер обрядності жорстоко переслідувався на Заході, але в певних межах

допускався (і допускається) в православ'ї.

Висвітлено етапи виникнення й становлення релігійно-культурних від-

носин Британії і Русі, у центрі яких перебували інтенсивні контакти русів і

бритсько-кельтських учених-проповідників. Підкреслено вплив духовного

мистецтва танцю, як спадщини Візантії, на український схід і британський за-

хід.

Визначено, що ірландці-британці поширювали ранні християнські й

гри-горіанські піснеспіви, зокрема поліфонно-ісонні, їм належить внесок у ро-

звиток невменного письма, орнаментації, поліфонії, контрапункту й гармонії.

Зазначено, що Британія в епоху Середньовіччя стала другим після Візантії зо-

середженням чернечої вченості в культурному бутті православ’я.

Визначено кельтський фактор буття України щодо жіночої самостійно-

сті у шлюбних відносинах. Визначено ознаки кельтсько-бритських поетичних

традицій у творчості української народної поетеси Марусі Чурай. Обгрунто-

вано, що козацька культурна традиція відмічена внутрішньою театралізовані-

стю, в якій сам вигляд козака, його одяг, зачіска, музична й риторично-

поетична виученість підкреслювали наслідування кельтської і варязької арис-

тократії, що складала взірець лицарського, воєнного і віросповідального слу-

жіння.

Доведено, що антично-язичницькі і християнсько-містичні традиції ма-

скових і маскарадних дійств у східних і західних православних звичаях були

безпосередньо пов’язані з передріздвяними й різдвяними святами, що зумо-

вило синтез святкової обрядовості вшанування зимового сонцестояння, коля-

ди у слов’ян, сатурналій в англів та аналогічних кельтських свят, пов’язаних з

християнським Різдвом. Сакральна природа різдвяних свят проступає у ря-

дженнях, вечорницях в Україні, у виставах масок-антимасок у Британії-

Англії. Відзначено, що маскарадні традиції проникають в культуру країн кон-

тинентальної Європи, проростають корінням в традиції аристократичної зна-

ті, еволюціонують і набувають нових форм.

Доведено, що маски співвідносяться з протосалонними зібраннями анг-

лійської, італійської і французької аристократії, що беруть початок від інтеле-

ктуального «театру» придворних зібрань у Візантії. Маски сублімувала конф-

лікт в естетичну згоду і підпорядкування волі монарха, були точкою відліку

потрібних контактів і зближень, створювали атмосферу довіри до монархії,

підкреслюючи особисту відданість аристократії і слуг королю. Маски знаме-

нували сакральне дійство, містичний смисл, космічний символ: культ Сонця

— культ Бога — культ монарха як представника Бога на землі.

Маски мали сакрально-вселенський зміст і завершувались спільним

танцем виступаючих і присутніх (revel). В жанрі маски поєднуються місцеві й

континентальні (італійські та французькі) художні традиції, що свідчить про

відкритість культур як необхідну умову прогресу і розвитку, взаємозбагачен-

ня і формування спільного культурного простору.

Танець був ядром Маски, основним засобом залучення багатонаціо-

нальної аудиторії. Танці припускали отримання атактильного досвіду життя

англійського двору, незалежно від рівня володіння англійською мовою, при-

вносили у виставу сакрально-ритуальний сенс.

Жанр придворної маски суттєво вплинув на розвиток англійського те-

атру, який проклав шлях англійській опері, викликнув до життя оригінальну

англійську мадригальну оперу.

Здійснено порівняний аналіз композиції «Вечорниць» П. Ніщинського з анг-

лійською придворною маскою й антимаскою (фальшивою маскою) епохи

правління королів Стюартів, охарактеризовано танцювальне дійство «Вечор-

ниць» як «славильне завершення» обряду-зібрання.

Розкрито мету експедицій чумаків, поведінково-психологічні стереотипи,

властиві українському козацтву, чумацтву і лицарству Заходу.

Здійснено порівняння національних культур, географічно віддалених одна від

одної. Дослідження основ культурної генетики націй надало можливість ви-

явити поведінково-психологічні особливості в унікальних проявах національ-

но-державного буття.

Ключові слова: язичництво, духовно-салонна театральна культура Ві-

зантії, творчість бардів-філідів, ірландсько-бритська чернеча вченість, арис-

тократизм, культурно-релігійні традиції Британії-Англії та Русі-України, ли-

царсько-аристократична культура, духовно-сакральна культура танцю, Вечо-

рниці, придворна Маска, козацтво, чумацтво.

Их Величества король Дании Христиан X и королева Мария