Андрей Игнатьев: "Муни" - "молчальник"

 Слово muni более позднего происхождения. Оно появляется, когда распространяется феномен религиозного аскетизма. Само это слово буквально обозначает «молчальник», от maunа «молчание». Таким образом, муни это отшельник и аскет, который может соблюдать обет молчания. Обет беспрерывного молчания могли давать и христианские подвижники. В древности и средние века таковых было известно немало.

Позже слово «муни» утратило свое первоначальное значение и стало обозначать просто духовного авторитета, мудреца. На русский язык оно обычно и переводится как «мудрец».  В современную эпоху так могут уважительно именовать выдающихся людей, никакого отношения к индуизму не имеющих.

Д. В. Панченко: Античные истоки ремарки «Народ безмолвствует»

Заключительная ремарка «Бориса Годунова» «Народ безмолвствует» столь выразительна, органична и уместна, что, казалось бы, не располагает к поиску каких-либо истоков, помимо гениальности автора. Между тем исследователям бросились в глаза сходные, в отчасти похожих ситуациях обороты речи в «Истории государства Российского» Карамзина; другим эти параллели показались не волне убедительными, нашлись иные предложения, сложился научный вопрос. 

В 1996 году вышло в свет подготовленное Институтом русской литературы издание «Бориса Годунова» с историко-литературным комментарием Лидии Михайловны Лотман. Комментарий занимает 230 страниц и заключительной реплике там уделено подобающее место. Лидия Михайловна Лотман поддерживает господствующее представление, согласно которому пушкинская фраза восходит к «Истории государства Российского» Карамзина. Уважительно, но без сочувствия она говорит о стремлении академика Михаила Павловича Алексеева усмотреть истоки ремарки во французской литературе. В последнем с ней трудно не согласиться. Алексеев полагал, что Пушкина вдохновили страницы Тьера, повествующие о том, как Мирабо предложил встретить Людовика XVI, идущего в Учредительное собрание (а именно): «Пусть мрачное молчание прежде всего встретит монарха в эту минуту скорби. Молчание народа — урок королям». Хотя Алексеев и выявляет интересную литературную традицию, его идея едва ли может быть принята: в ситуации, представленной Тьером, нет реакции народа (насколько тут вообще уместно говорить о народе), нет и сцены – в драматическом смысле слова.

Что касается возможного влияния на Пушкина Карамзина, то в «Истории государства Российского» молчание народа фигурирует неоднократно, однако никто не указал на столь явную параллель, что оставалось бы воскликнуть: «Вот оно, конечно!».

 Между тем наиболее выразительная параллель к знаменитой концовке «Бориса Годунова» обнаруживается у Плутарха. В жизнеописании Цезаря (LXVII, 4) рисуется сцена, как вскоре после убийства Цезаря заговорщики во главе с Брутом обращаются к народу с речами, и народ встречает их речи полным молчанием. В моем пересказе, правда, близость между двумя текстами сознательно утрирована. У Плутарха соответствующая фраза лишена пушкинской лаконичности и выразительности. Вот она: «На следующий день заговорщики во главе с Брутом вышли на форум и произнесли речи к народу. Народ слушал ораторов, не выражая ни неудовольствия, ни одобрения, и полным безмолвием показывал, что жалеет Цезаря, но чтит Брута». И все же параллель остается чрезвычайно существенной: люди, совершившие государственный переворот, обращаются к народу за возгласами одобрения, но натыкаются на стену безмолвия.

Архетип хороброго лицаря

 Оскільки дуже імовірно, що діти в майбутньому зустрінуть жорстоких ворогів, дозвольте їм щонайменше почути про хоробрих лицарів та героїчну відвагу. Інакше ви зробите їхню долю не світлішою, а тільки більш похмурою. 

Клайв Стейплз ЛЬЮЇС

Варто додати, що архетип хороброго лицаря - це не потворні "супергерої", завжди відділені від "натовпу", який вони "рятують". Всотуючи історії про лицарів, хлопчики вчаться дивитися у обрій, сповнений мандрами, мріяти про рукоять меча у долоні та скарби драконячої мудрості.

Євген Плужник. Мовчи (1933,1948, 1966).

 

Євген Плужник. Мовчи (1933,1948, 1966)

Мовчи! Я знаю. За всіма словами –
Холодний смерк, спустошені сади…
Це наша пристрасть стала поміж нами,
Нас розлучаючи назавсігди!

Шалій, шалій, від розпачу сп’янілий!
Що розпач той? Річ марна і пуста!
…Як пізно ми серця свої спинили!
…Як роз’єднали рано ми вуста!

О, друже мій! Останні трачу сили,
В країні тій уявній живучи,
Де образ твій, утрачений і милий,
Де голос твій… Мовчи!
Мовчи!
Мовчи!

О поисхождении рода Андроникашвили от византийских Комнинов

По грузинским преданиям, род Андроникашвили происходит от византийского императора Андроника Комнина, царствовавшего в Константинополе с 1183 по 1185 год, матерью которого была грузинская царевна Ката (или Катаи), дочь Давида Строителя. 

В правление своего двоюродного брата Мануила (1143—1180) Андроник посетил родину матери — Грузию. Он был радушно принят своим другим двоюродным братом — Георгием III, который подарил Андронику «города, крепости и земли» в Кахети. 

После смерти императора Андроника его дети Мануил, Иоанн, Алексей и Ирина бежали в Грузию и нашли убежище при дворе свой троюродной сестры царицы Тамары. В 1204 году Тамара отвоевала у Ангелов Трапезунд, посадив там императором внука Андроника — Алексея (сына Мануила). Остальные Комнины поселились в кахетинских вотчинах, пожалованных Георгием III, и другой внук императора Андроника — Андроник (сын Алексея) — стал родоначальником Андроникашвили.

MERIT-SEGRET - “she who loves silence”

 MERIT-SEGRET《 She Swells in the Valley of Kings 》

A goddess whose name means “she who loves silence,” combines the body of a cobra with the head of a woman. 

An animal with a human head, which is a common artistic depiction in Ancient Egypt.

As a local deity, Merit-Segret guarded the Valley of the Kings, at the time a village where monarchs were entombed and home to craftsmen who worked there.

Though a dangerous animal, her purpose was to protect the workers in the valley, and also sometimes to punish wrongdoers.

Some even think that she could be the original MEDUSA, or where the Greeks got their story from, considering how poets like Plato stated they travelled to Egypt and learned from scholars there.

Very possible - why not?! 

▪︎One is in the Egyptian Museum in Torino, Italy, the other in the Brooklyn Museum.

Photos: Olessia Calugaru 

● Repost/2019

1) Now in Italy, Museo Egizio Torino

2) Now at the Brooklyn Museum

Coast of Arms

 

Кирилл Серебренитский: Откуда есть пошла земля Русская: Троллекратия

Откуда есть пошла земля Русская: троллекратия. 

Ефанда Урманская (Нурманская, то есть Норманнская): жена князя Рюрика, мать Игоря Рюриковича. 

Про неё поминается в татищевских известиях, со ссылкой на пропавшую Иоакимовскую летопись. 

Брат её  - Олег Вещий, варяг (как сообщает, вполне отчётливо, Повесть Временных Лет). С 882 года - второй князь в Киеве, до своей поэтической кончины в 912 году. 

Ныне прочно утвердилось отождествление: Олег (Хельги или Олейф) - это мистический викинг Одд Стрела ( - исландская сага об Одде, а также упоминания этого героя в сагах о Хервер, об Эгиле, о Гисли и в Истории Норвегии Тормоди Торфейна).

Одд Стрела воевал в Ирландии, был крещён в Аквитании, а в Киев прибыл уже после многочисленных подвигов.  То, что Олег Вещий крестился в каролингской Аквитании, может объяснить расхождение в именах: при крещении викинг Хельги мог получить христианское имя Odo (Eud), которое было популярно именно в тех краях: родоначальник предыдущего, меровингского герцогского дома (Гаскониды) - Эд Великий (Одо, Эуд). В скандинавском Киеве викинг был зафиксирован под своим языческим именем, а исландская сага, записанная в христианском 13 веке, запомнила христианское имя.

Род, из которого вышел Одд-Олег, - это "люди из Храфнисты" (сейчас - Рамста, в коммуне Нерёйсунн в фюльке Трёнделаг, Норвегия). 

Саги уточняют: 

Отец Одда Стрелы - Грим Мохнатые Щёки. 

Отец Грима - Кетиль Лосось. 

Отец Кетиля - Халльбьёрн Полутролль / Hallbjorn Halftroll. 

(Сага об Эгиле). 

Здесь академическая наука, как положено, немного, но сердито, смущается, и торопливо оговаривается, что нельзя понимать буквально эту детскую оговорку темновековой давности, никаких троллей нет и никогда не было. 

Это саамы, саамы, всего лишь самые обычные саамы. Мать викинга была саамка, вот он и Полутролль. 

Но саги - прямодушны и беззастенчивы.

Повествование про скальда Эгиля (дедом которого был оборотень Ульв Вечерний Волк) - под словом тролль имеет в виду именно тролля. 

Таким образом, 

Игорь Рюрикович, третий князь Киевский, сын Ефанды, - тоже потомок троллей, троллиха - его прабабушка в шестом поколении. 

И далее  все Рюриковичи - это хальфтролли. 

***

На фото: 

Олег Щербачев и я, - мы, по переходам через несколько женских  линий, - тоже: 

моё пересечение с Рюриковичами - средневековое, через брак Корибута Ольгердовича, княжича литовского, с княжной Рязанской (начало XV века). 

Олег к мужской линии потомства Рюрика не намного ближе: дальняя его прабабушка,  княжна Горчакова, жила в конце XVIII, кажется, века. 

Св. Олег, великий князь Рязанский, - наш общий предок.

Жордан Шаландон, потомок Джоакино Наполеона, короля Обеих Сицилий, в восьмом поколении

 Франция: 

Jordane Chalandon

Жордан Шаландон, 2018 год. 

По страничке в фейсбуке ничего о ней выяснить не удалось, - кроме того, что она очень красива и увлечена замками Шотландии. 

Потомок Джоакино Наполеона, короля Обеих Сицилий, в восьмом поколении. 

Потомок Дадиани, владетельных князей Са-Мегрело. 

Потомок рода де Роан-Шабо, герцогов де Роан. 

1.  Achille, prince Murat (Paris 03 juillet 1898-Paris 29 mars 1987)

Paris 14 mars 1923 Magdeleine de Chasseloup-Laubat (Paris 02 juillet 1901-Paris 18 mai 1845)

...............................................................

2. 1.  Salomé, princesse Murat (Paris 17 janvier 1926) 

Муж: Paris 06 juillet 1951 Albin Chalandon (Reyrieux 11 juin 1920), 

герой Сопротивления, банкир, ( la Banque commerciale de Par  ) финансист,  нефтепромышленник (

виднейший политический деятель в 1970х - 1980х: 

министр Индустрии (1968) 

министр Качества жизни (1968 - 1973) в правительстве Помпиду 

министр юстиции (1986 - 1988)  в правительстве Ширака. 

(homme politique, ministre de l’Industrie (1968), ministre de l’Equipement (1968 - 1972),  ministre de la Justice, garde des Sceaux (1986 - 1988)

Их второй сын: 

Aurèle Chalandon, (Neuilly sur Seine 05 janvier 1956), agriculteur,

Жена: Saint Victor Rouzaud 02 août 1978 Nadine Daraud (Saint Victor Rouzaud 19 octobre 1951), esthéticienne. 

Их единственная дочь: 

Jordane Chalandon

Кирилл Серебренитский: Потомки Антуанетт Мюрат

АНТУАНЕТТ МЮРАТ: ПОТОМСТВО ЗОЛУШКИ. ДМИТРИЙ КАРАГЕОРГИЕВИЧ, ПРИНЦ СЕРБСКИЙ И ЮГОСЛАВСКИЙ. 

В очередной раз я, рыская по этому древу, - открыл биографию этого принца из предпоследнего поколения в википедии, и вдруг - ткнулось в глаз то, чего я раньше не замечал - в правом верхнем углу: 

" ... Димитрий Карагеоргиевич, принц Югославии и Сербии....

(серб. Димитрије Александров Карађорђевић, 

(р. 18 июня 1958 года, Булонь-Бийанкур)

сын Александра Карагеоргиевича и княгини Марии Пии Савойской. 

Основатель, президент и художественный руководитель ювелирной фирмы своего имени, Prince Dimitri Company. В прошлом старший вице-президент ювелирного отдела аукционного дома «Сотбис».

...И: 

Наследник российского престола (по версии ТАСС). 

С 12 мая 2016 года. 

***

 И тут же ссылки: 

Дом Романовых. Досье // ТАСС. — 2015. — 14 июля. 

Шевяков, Т. Кто в цари последний? : Где искать наследников российского престола // Лента.ру. — 2015. 

Не буду сейчас утруждаться пересказом, - просто процитирую Шевякова (который, надо сказать, мне вполне созвучен - своей сухой, отстранённой цифровой логичностью): 

Palästinalied [Crusader Song]

 

Lyrics:
Prīmā vice vīvō vērē
quia ego peccātor videō
nōbilitātem huius terrae
cui tantus honor datur; ideō,
opus noster maximus:
ad locum illum vēnimus
in quem ut homo ībat Deus.

Terrae pulchrae et dīvitēs,
sicut alibī vīdī.
Tū honor omnium eōrum es.
Tālia mīrācula hīc!
Ex Virgine nātus est
angelōrum omnium Rex.
Haec hominis cāra prex!

Hīc baptizātus est, Pūrus,
ut hominēs sint pūrī.
Ibi Dominus vēnditus,
ut servī sīmus līberī.
Aliōquin perditī fuerimus!
Avē, Hasta, Spīna, Crux!
Vae pāgānīs! Vōbīs vulnus!

Ad īnferōs dēscendit Fīlius 
ex sepulcrō in quo positus.
Quia Pater comes illīus
aeternus est; et Spīritus.
Non dīvidentur; sunt ūnum!
Rēctiōrēs quam spīculum!
Sic appāruit Ābrahae iūdaeōrum.

Ibi Diabolum humiliāvit;
melius quam Imperātor pugnāvit.
Iter ad hanc terram fēcit.
Tunc dolor iūdaeōrum coepit:
Ēvāsit Dominus,
posteā appāruit vivus,
ex eōrum manibus trucibus.

Nû alrêst lebe ich mir werde,

sît mîn sündic ouge siht

daz here lant und ouch die erde,

der man sô vil êren giht.

ez ist geschehen, des ich ie bat,

ich bin komen an die stat,

dâ got menischlîchen trat.

Schoeniu lant, rîch unde hêre,

swaz ich der noch hân gesehen,

sô bist dûz ir aller êre.

waz ist wunders hie geschehen!

daz ein magt ein kint gebar,

hêre über aller engel schar,

was daz niht ein wunder gar?

English translation:

For the very first I am alive to myself,

since my sinful eye beholds

the noble land, and also that earth

to which so much honour is given.

That has come to pass for which I have ever prayed:

I have come to the place

where God walked in human form.

Such fair lands, rich and noble,

as I have seen elsewhere,

you are the honour of them all,

what miracles have come to pass here!

That a maid bore a child,

lord over all the angelic host,

was this not a perfect miracle?

[Instrumental prelude]

[Verse 1]

Ось життя моє сповненне, 

як побачив грішний зір

землю цю благословенну, 

слави сповнену без мір.

[Chorus]

Мріє моя - не відходь,

Край, де сам ступав Господь, 

Там, де слово стало плоть. 

Мріє моя - не відходь,

Край, де сам ступав Господь, 

Там, де слово стало плоть. 

[Verse 2]

Землі вбрані в щире злото, 

в них я шлях собі проклав, 

перед Ним вони болото, 

пред вінцем усіх держав. 

[Chorus]

Тут від Діви зійшов дар, 

Всіх сил ангельських владар, 

Всіх чудес і сил всіх цар. 

Тут від Діви зійшов дар, 

Всіх сил ангельських владар, 

Всіх чудес і сил всіх цар. 

[Verse 3]

Тут водою охрестився 

той, хто гріх з людей всіх змив, 

Кров'ю й тілом розплатився, вільними нас всіх зробив. 

[Chorus]

Мріє моя не відходь, 

Край, де сам ступав Господь,

Там де слово стало плоть.

Мріє моя не відходь, 

Край, де сам ступав Господь,

Там де слово стало плоть.

Богдан І Скаврон - прямий нащадок Петра І Олексійовича Романова і Катерини Скаврон / Богдан І Скаврон - прямой наследник Петра І Алексеевича Романова и Екатерины Скаврон

 Богдан Скаврон

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid029Agv1c8zgDC62N1tYiRCraBahW1dRH1tmHq3q9bYSVFs3e1hhs6oLidtvDLjVvqcl&id=1810855075&__cft__[0]=AZWTpbyFOxWpWyhFVzxVBgW-ZxmD1tvvnSbrdyOh-1GSdqn_N5DgNKInMp_DSPY1vLEUd3ls4en9jAo5-hMh1yGRQEGQ6yjyhlE52OVBCC0m2xQ62Rn8MKDP1_9vcCJZdZiszoypzcvbqQHVcDZcX1TunxNqM47fArhEziLOjh5h9uTdJDVVgA0NIumMeNjU8oU&__tn__=%2CO%2CP-R

З приводу сьогоднішнього “дня росії” хотілося би згадати про нелегітимність чинної влади на території РФ і запропонувати росіянам, які, як це притаманно азійським народам, схильні покорятися монархам, покаятися і схилитися перед своїм імператором.

Як відомо, після бузувірського вбивства імператорської родини Миколи ІІ (Готторп-Гольштейн-Романова) у ніч проти 17 липня 1918 року владу на території залишків колишньої Російської імперії захопила банда терористів та політичних аферистів, відома як партія більшовиків, а пізніше як комуністична партія. 

Нинішній так званий президент РФ не приховує, а навіть підкреслює спадкоємність із тими, хто прийшов до влади в Росії шляхом фінансованого кайзерівською Німеччиною державного перевороту у жовтні 1917 року. Досить згадати, як перед повномасштабним вторгненням до України звироднілий представник більшовицько-чекістської банди Путін говорив про Радянський Союз як про територію Радянської Росії. 

Важливий нюанс. Убивство Миколи ІІ та усієї його родини більшовицькими бандитами жодним чином не перервало традицію імператорської влади, якою у 1721 році наділив себе  російський цар Петро І та яку було визнано тогочасною світовою спільнотою. 

Титул імператора законно проіснував у Росії всього чотири роки - тільки до смерті Петра І у 1725 році. Період в історії Російської імперії 1725-1762 років справедливо називають "епохою палацових переворотів" у зв'язку з регулярним насильницьким втручанням у процес передачі влади. Причина в тому, що 1722 року Петро I змінив порядок престолонаслідування, що діяв століттями, за заповітом або шляхом соборного призначення, легалізувавши особисту волю імператора.

Ось тут починається найцікавіше.

За особистою волею імператора Петра І, ніким не скасованою, офіційним законним спадкоємцем від 1718 року був його малолітній син Петро — нащадок від другої дружини Катерини Олексіївни, до одруження та православного хрещення відомої як Марта Скаврон. 

Вважається, що Петро Петрович помер у віці 3,5 років — 25 квітня 1719 року. Але не випадково, звістка про смерть спадкоємця поширилася після того, як психічно неврівноважений імператор засудив до смерті свого старшого сина від першого шлюбу Олексія Петровича, який також міг претендувати на престол. 28-річний Олексій помер у Петропавловській фортеці 26 червня 1718 року.

Добре знаючи навіжений характер свого чоловіка, Катерина вирішила заховати малого спадкоємця подалі від очей божевільного імператора до того часу, поки не стане безпечно. Посприяв їй у цьому колишній гетьман Великий Литовський Ян Казимир Сапєга, у якого служив у Мінську її батько - Самуїл Скаврон. Саме Сапєга згодом допоміг Катерині після її одруження з Петром І розшукати сестер та братів, які пізніше стали графами Скавронськими.

Петро І начебто підозрював, що його син насправді не помер. Збереглися історичні свідчення, що “поховання” Петра Петровича відбувалися двічі. 1719 року він був “похований” у церкві Воскресіння Лазаря Олександро-Невського монастиря, а 24 жовтня 1723 року “перепохований” у Благовіщенській церкві. Насправді жодного разу справжнього спадкоємця престолу Російської імперії в труні не було.

Істинного імператора переховували на території Речі Посполитої під родовим прізвищем його матері. Петро Скаврон мав усього 10 років, коли у 1727 році померла Катерина І, яка стала імператрицею після першого безкровного палацового перевороту. Законному спадкоємцю не вдалося тоді повернутися на престол, але рід його не перервався!

Росіяни! Ваш імператор готовий повернутися. Через 300 років беззаконної влади, ви нарешті отримаєте монарха, на якого заслужили. Очистіть дорогу тому, хто гряде!

Императоръ и Самодержецъ Всероссійскій Богдан Перший

******

По поводу сегодняшнего "дня россии" хотелось бы вспомнить о нелегитимности действующей власти на территории РФ и предложить россиянам, которые, как это присуще азиатским народам, склонны повиноваться монархам, покаяться и  склониться перед своим императором.

Как известно, после изуверского убийства императорской семьи Николая II (Готторп-Гольштейн-Романова) в ночь на 17 июля 1918 года власть на территории остатков бывшей Российской империи захватила банда террористов и политических аферистов, известная как партия большевиков, а позже как коммунистическая партия.

Нынешний так называемый президент РФ не скрывает, а даже подчеркивает преемственность с пришедшими к власти в России путем финансируемого кайзеровской Германией государственного переворота в октябре 1917 года. Достаточно вспомнить, как перед полномасштабным вторжением в Украину выродившийся представитель большевистско-чекистской банды Путин говорил о Советском Союзе как о территории Советской России.

Важный нюанс. Убийство Николая II и всей его семьи большевистскими бандитами никоим образом не прервало традицию императорской власти, которой в 1721 году наделил себя российский царь Петр I и которая была признана тогдашним мировым сообществом.

Титул императора законно просуществовал в России всего четыре года – только до смерти Петра I в 1725 году. Период в истории Российской империи 1725-1762 годов справедливо называют "эпохой дворцовых переворотов" в связи с регулярным насильственным вмешательством в процесс передачи власти. Причина в том, что в 1722 году Петр I изменил действовавший веками порядок престолонаследия по завещанию или путем соборного назначения, легализовав личную волю императора.

Вот здесь начинается самое интересное.

По личной воле императора Петра I, никем не отмененной, официальным законным наследником от 1718 года был его малолетний сын Петр — потомок от второй жены Екатерины Алексеевны, до бракосочетания и православного крещения известной как Марта Скаврон.

Считается, что Петр Петрович умер в возрасте 3,5 года - 25 апреля 1719 года. Но не случайно, известие о смерти наследника распространилось после того, как психически неуравновешенный император приговорил к смерти своего старшего сына от первого брака Алексея Петровича, который  также мог претендовать на престол. 28-летний Алексей скончался в Петропавловской крепости 26 июня 1718 года.

Хорошо зная взбалмошный характер своего мужа, Екатерина решила спрятать малолетнего наследника подальше от глаз сумасшедшего императора до тех пор, пока не станет безопасно. Помог ей в этом бывший гетман Великий Литовский Ян Казимир Сапега, у которого служил в Минске ее отец - Самуил Скаврон. Именно Сапега впоследствии помог Екатерине после ее женитьбы с Петром I разыскать сестер и братьев, которые позже стали графами Скавронскими.

Петр I вроде бы подозревал, что его сын на самом деле не умер. Сохранились исторические свидетельства, что "погребения" Петра Петровича происходили дважды. 1719 он был "похоронен" в церкви Воскресения Лазаря Александро-Невского монастыря, а 24 октября 1723 "перезахоронен" в Благовещенской церкви. На самом деле ни разу настоящего наследника престола Российской империи в гробу не было.

Истинного императора скрывали на территории Речи Посполитой под фамилией его матери. Петру Скаврону исполнилось всего 10 лет, когда в 1727 году умерла Екатерина I, которая стала императрицей после первого бескровного дворцового переворота. Законному наследнику тогда не удалось вернуться на престол, но род его не прервался!

Россияне! Ваш император готов вернуться. Через 300 лет беззаконной власти, вы наконец-то получите монарха, которого заслужили. Очистите дорогу грядущему!

Императоръ и Самодержецъ Всероссийский Богдан Первый

Король Швеції посвятив у лицарі учасників гурту АВВА

 

Король Швеції посвятив у лицарі учасників гурту АВВА

Олег Однороженко: Герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона ("Погоня Руська"), як державно-династичний герб України-Руси

 У тривалій та звивистій історії української геральдики особливе місце посідає герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона, – «въоруженъ воинъ змїѧ поправ мужественно». Саме це зображення найдовше уживано як державно-династичний герб України-Руси – від початку XIV ст. й до XVIII ст. Поява ж цього геральдичного сюжету, вірогідно, пов’язано з королем Руси Юрієм І (1301–1308). Правитель уживав гласний герб із зображенням хреста св.Юрія, що згодом трансформувався у земельний герб Волині та Брацлавщини (Східного Поділля). Поруч із цим знаком уживано від того ж часу й герб із фігурою св. Юрія. Його представлено, зокрема, на печатці 1324 року міста Володимира, тогочасної столиці Руського королівства.

Від другої половини XIVст. герб зі св. Юрієм набуває територіального значення – його вживають князі литовського походження задля позначення своїх володінь на теренах колишнього Руського королівства А далі він стає династичним гербом руських княжих родів, котрі свої початки виводиди від князя Володимира Великого, – Острозьких, Заславських, Четвертинських, іноді навіть і Вишневецьких. 

Від XVІ ст. цей герб набуває власної назви – «Погоня руська» – за аналогією з «Погонею литовською» – литовським державно-династичним гербом. Врешті, саме сюжет зі св.Юрієм мав стати державним гербом Великого князівства Руського, після укладання Гадяцької угоди (1658). Саме його представлено в складеному гербі 1659 року гетьмана Івана Виговського, поруч із коронним Орлом та литовською Погонею.

Післяісторія герба зі св.Юрієм дуже подібна з сумною історією старожитньої назви нашої країни Руси (Росії), яку на початку XVIII ст. привласнила собі Московська держава. Гербом останньої від кінця XV ст. було зображення світського воїна-змієборця на коні («єздєц», «государь»), і лише від початку XVІІІ ст. це зображення (очевидно – під впливом української/руської геральдики), почали трактувати як св. Георгія. Тож не дивно, що під час Національної революції 1917–1920 років цей наш старовинний державний герб навіть не фігурував серед претендентів на герб нової Української держави. Як, утім, і призабута назва «Русь»…

Текст Oleg Odnorozhenko. Ілюстрація: родовий герб і генеалогічне дерево князів Четвертинських із праці Афанасія Кальнофойського «Тератургіма» (Київ, 1638)

Молчание

 

Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

 Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

Алла Соколова

Соколова А. В. Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (мистецтвознавство). Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2021.

https://chtyvo.org.ua/authors/Sokolova_Alla/Vizantiisko-lytsarskyi_kulturnyi_fenomen_u_relihiinykh_i_tvorchykh_tradytsiiakh_Brytanii-Anhlii_ta_R.pdf

У дисертації досліджено історичні взаємодії Британії-Англії та Русі-

України від візантійсько-християнського періоду неподіленої церкви до

XVII століття з опорою на лицарсько-аристократичні принципи культурних

відносин націй. Визначено особливості націєтворення в середньовічній Євро-

пі, коли християнська релігійна єдність стає визначальною для всього мате-

рикового простору, охоплюючи й острівні землі Британії.

Виявлено закономірність впливу візантійської цивілізації на культуру

Британії-Англії і Русі, визнано візантійську модель державотворення як зра-

зок для культурних інститутів Британії-Англії та Русі-України.

Збагачено історичні дані про візантійську культуру як цілісність бага-

тьох складових, серед яких головними були досягнення давньогрецької (елі-

ністичної), римської цивілізацій і християнські цінності. Візантія ніколи не

зазнавала глибокого культурного розриву зі своїм минулим, що своєрідно

вплинуло на процес становлення, розквіту і занепаду Візантійської імперії.

Досліджено динаміку культурних, торговельних і релігійних зв'язків

між Візантією і Британією. Збагачено історичні дані про візантійську культу-

ру як цілісність багатьох складових, серед яких головними були досягнення

давньогрецької (еліністичної), римської цивілізацій і християнські цінності.

Розглянуто салонна й духовна театральної культури Візантії, світське і духо-

вне начало візантійського театру.

Досліджено духовні танці, популярні в аристократичних колах доіконо-

борчої Візантії як основу танцювальної церковної культури. Підтверджено її

спадкоємність щодо сакральності античної танцювальності й рухів-жестів-

поз, «дематеріалізації». Охарактеризовано хореографічну цілісність європей-

ської танцювальності як «балету ніг», на відміну від «балету рук і тіла» на

Сході.

Виявлено тяжіння британського язичництва до християнських ідеалів і

цінностей за аналогією скіфо-слов’ян у Криму, які прийняли християнство в

І столітті н. е. Це заклало основи культурної генетики православного віроспо-

відання.

Розкрито православну основу духовної культури Британії-Англії в ре-

зультаті прийняття християнства в епоху неподіленої церкви IV–XI століть,

що набуло втілення у творчості бардів і в унікальній протосалонній культурі

англійських масок. Доведено, що ірландські барди виконували ряд важливих

функцій, зокрема освітню, релігійну і світського примирення, єднання. Барди-

арфісти складали божественні хвалебні панегірики, які правомірно порівню-

вати з візантійськими. Підкреслено паралелі спадщини бардів з кобзарською

творчістю.

Висвітлено, що друїди були носіями високої освіченості, викликаючи

цим глибоке неприйняття у римлян і їхніх послідовників в Західній Європі з

властивим їм раціоналістичним мисленням. Розкрито давні західні правосла-

вні традиції, сформовані під впливом містицизму друїдів, слов’янських волх-

вів і християнської містики у військових діях козаків-характерників. Підкрес-

лено вплив философії друїдів на мислення європейців (Я. Беме, У. Блейк,

І. Моргануг, Т. Лірі, унікальний мандрівний мудрець Г. Сковорода, білорус

Д. Смирнов).

Визначено, що слов'янська культура, пов'язана з існуванням волхвів,

свідчить про схожість звичаїв і традицій з буттям друїдів. Така схожість ви-

ражалося в соціально привілейованих функціях, в аксесуарах, одязі; магічний

характер обрядності жорстоко переслідувався на Заході, але в певних межах

допускався (і допускається) в православ'ї.

Висвітлено етапи виникнення й становлення релігійно-культурних від-

носин Британії і Русі, у центрі яких перебували інтенсивні контакти русів і

бритсько-кельтських учених-проповідників. Підкреслено вплив духовного

мистецтва танцю, як спадщини Візантії, на український схід і британський за-

хід.

Визначено, що ірландці-британці поширювали ранні християнські й

гри-горіанські піснеспіви, зокрема поліфонно-ісонні, їм належить внесок у ро-

звиток невменного письма, орнаментації, поліфонії, контрапункту й гармонії.

Зазначено, що Британія в епоху Середньовіччя стала другим після Візантії зо-

середженням чернечої вченості в культурному бутті православ’я.

Визначено кельтський фактор буття України щодо жіночої самостійно-

сті у шлюбних відносинах. Визначено ознаки кельтсько-бритських поетичних

традицій у творчості української народної поетеси Марусі Чурай. Обгрунто-

вано, що козацька культурна традиція відмічена внутрішньою театралізовані-

стю, в якій сам вигляд козака, його одяг, зачіска, музична й риторично-

поетична виученість підкреслювали наслідування кельтської і варязької арис-

тократії, що складала взірець лицарського, воєнного і віросповідального слу-

жіння.

Доведено, що антично-язичницькі і християнсько-містичні традиції ма-

скових і маскарадних дійств у східних і західних православних звичаях були

безпосередньо пов’язані з передріздвяними й різдвяними святами, що зумо-

вило синтез святкової обрядовості вшанування зимового сонцестояння, коля-

ди у слов’ян, сатурналій в англів та аналогічних кельтських свят, пов’язаних з

християнським Різдвом. Сакральна природа різдвяних свят проступає у ря-

дженнях, вечорницях в Україні, у виставах масок-антимасок у Британії-

Англії. Відзначено, що маскарадні традиції проникають в культуру країн кон-

тинентальної Європи, проростають корінням в традиції аристократичної зна-

ті, еволюціонують і набувають нових форм.

Доведено, що маски співвідносяться з протосалонними зібраннями анг-

лійської, італійської і французької аристократії, що беруть початок від інтеле-

ктуального «театру» придворних зібрань у Візантії. Маски сублімувала конф-

лікт в естетичну згоду і підпорядкування волі монарха, були точкою відліку

потрібних контактів і зближень, створювали атмосферу довіри до монархії,

підкреслюючи особисту відданість аристократії і слуг королю. Маски знаме-

нували сакральне дійство, містичний смисл, космічний символ: культ Сонця

— культ Бога — культ монарха як представника Бога на землі.

Маски мали сакрально-вселенський зміст і завершувались спільним

танцем виступаючих і присутніх (revel). В жанрі маски поєднуються місцеві й

континентальні (італійські та французькі) художні традиції, що свідчить про

відкритість культур як необхідну умову прогресу і розвитку, взаємозбагачен-

ня і формування спільного культурного простору.

Танець був ядром Маски, основним засобом залучення багатонаціо-

нальної аудиторії. Танці припускали отримання атактильного досвіду життя

англійського двору, незалежно від рівня володіння англійською мовою, при-

вносили у виставу сакрально-ритуальний сенс.

Жанр придворної маски суттєво вплинув на розвиток англійського те-

атру, який проклав шлях англійській опері, викликнув до життя оригінальну

англійську мадригальну оперу.

Здійснено порівняний аналіз композиції «Вечорниць» П. Ніщинського з анг-

лійською придворною маскою й антимаскою (фальшивою маскою) епохи

правління королів Стюартів, охарактеризовано танцювальне дійство «Вечор-

ниць» як «славильне завершення» обряду-зібрання.

Розкрито мету експедицій чумаків, поведінково-психологічні стереотипи,

властиві українському козацтву, чумацтву і лицарству Заходу.

Здійснено порівняння національних культур, географічно віддалених одна від

одної. Дослідження основ культурної генетики націй надало можливість ви-

явити поведінково-психологічні особливості в унікальних проявах національ-

но-державного буття.

Ключові слова: язичництво, духовно-салонна театральна культура Ві-

зантії, творчість бардів-філідів, ірландсько-бритська чернеча вченість, арис-

тократизм, культурно-релігійні традиції Британії-Англії та Русі-України, ли-

царсько-аристократична культура, духовно-сакральна культура танцю, Вечо-

рниці, придворна Маска, козацтво, чумацтво.

Их Величества король Дании Христиан X и королева Мария

 

Олексаендр Черненко: Значковий товариш

Значковий товариш - звання, що надавалося в українському козацькому війську старшині та козакам з другої половини XVII століття. Значкові товариші берегли сотенні та полкові прапори-хоругви. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.

Звання, існувало у козацьких військах, зокрема Війську Руському, щонайменше з часів Стефана Баторія, на підтвердження чого можна навести уривок з його королівського привілею козакам від 19 квітня 1579 року:

«Трибуналові Руському провадити справи свої в пошанівку в новоствореному місті нашому Батурині, а як потреба скаже, то й в Черкасах; теж і Гетьманові Руському резидувати в тому місті, а в Черкасах мати намісника свого з Генералітету військового, який ми значно розширили і заоздобили, умноживши і класи товариства Бунчукового, Військового й Значкового, яким поміщатись під бунчуком і при полкових хоругвах, а бунчук жалуємо ми Гетьманові на знак звитяги його з військом своїм над народом Азіятичним, од якого і клейнод сей здобутий працею Гетьманською і кровію Козацькою».

Звання надавалося гетьманом або Генеральною військовою канцелярією козацькій старшині і козакам. Вони були вилучені з-під влади сотенної адміністрації і підлягали в адміністративному і судовому порядку полковнику. За ранговою субординацією йшли за військовими товаришами і були першими після сотників, брали участь у воєнних походах, виконували доручення полкових канцелярій.

Латинізовані назви адміністративних одиниць Київського воєводства (Palatinatus Kijoviensis)

Латинізовані назви адміністративних одиниць Київського воєводства за "Люстрацією Королівщин земель Руських Волині, Поділля та України за 1622 рік"

(Джерело: Źródła dziejowe. Tom V. 1877)

Palatinatus Kijoviensis (Воєводство Київське):

Capiteneatus Zytomiriensis (Староство Житомирське)

Capiteneatus Owrucensis (С. Овруцьке)

Capiteneatus Lubecensis (С. Любецьке)

Capiteneatus Ostrensis (С. Остерське)

Capiteneatus Kanioviensis (С. Канівське)

Capiteneatus Pereaslaviensis (С. Переяславське)

Capiteneatus Corsunensis (С. Корсунське)

Capiteneatus Czerkasiensis (С. Черкаське)

Capiteneatus Bohuslaviensis (С. Богуславське)

Capiteneatus Bialocerkieviensis (С. Білоцерківське)

Встаньте, сэр Брайан Мэй ⚔️

It was one year ago today (March 14, 2023) Brian May was knighted.

Arise Sir Brian May ⚔️

Brian's investiture as a Knight of The Realm took place at Buckingham Palace. The knighthood was presented to Brian by His Royal Highness, King Charles.

Ровно год назад (14 марта 2023 года) Брайан Мэй был посвящен в рыцари.

Встаньте, сэр Брайан Мэй ⚔️

Инвеститура Брайана в рыцари Королевства состоялась в Букингемском дворце. Рыцарство было вручено Брайану Его Королевским Высочеством королем Чарльзом.

Карина Багратион-Андроникова: Аристократия - это и те, у кого есть понятия о чести и справедливости, платят огромную цену за поддержку Украины... Но не жалеют об этом.

Коллеги попросили меня поделиться  мнением в отношении поста одного украинского политика, который попал на закрытый аристократический прием в Риме. (пост приведен ниже). У  автора возник целый ряд вопросов и утверждений а именно 1) где украинские аристократы и существует ли такой "краснокнижный зверь" в природе? 2) почему европейские аристократы не доказывают русским правоту украинской позиции и не помогают украинскому народу? 3) у всех Романовых антиукраинская позиция...

Начинаю с экспертности.  Меня зовут  Карина Багратион-Андроникова (в определенных кругах меня знают как  Е.С. Княгиню Карину Багратион- Мухранскую, Андрониковой стала относительно недавно, но это совсем другая история). Если Вы никогда про меня не слышали в Украине, значит я правильно живу. Хотя очень ее люблю, и кое-что таки успела для нее сделать (не буду растекаться по древу). 

До  сегодняшнего момента я была замужем 2 раза, и оба раза за принцами. Первый раз – за Князем Багратион-Мухранским (побочная линия Царского Рода Багратиони, кузены Святлейших Князей Багратион- Грузинских), второй раз – за принцем (Вала-Гохар) Пехлеви (племянником последнего Шаха Ирана), но это было «сиге», т. есть временный брак с правом исповедовать христианство. Кто-то его признает а кто-то нет, для меня не особо важно. 

По рождению  я из дворян Великого Войска Донского и Царства Польского.  

Теперь по существу вопроса. Вы не увидите каких либо выяснений отношений между представителями разных национальных элит во время закрытых ивентов, или  каких-то  официальных приемов поскольку аристократия (или дворянство, - многие эти два термина рассматривают как синонимы, а многие – нет) всегда выделяла себя как наднациональный класс. Иными словами, если, например, во время первой и второй мировой войны  или перед самым началом, простые русские и  немцы ненавидели друг друга, то русские князья и княгини продолжали сочетаться браком, крестить детей, и тд. с  представителями высшей  германской аристократии.  По праву происхождения они были выше политических разногласий. 

Вот мой скромный пример - мой дед получил дворянство за подавление польского восстания. Кстати, некоторые историки считают (очень приятно, хотя у меня есть определенные сомнения) что мой  пра-пра-дед был незаконнорожденным сыном Фарнаваза Багратион-Грузинского. Моего деда Василия отправили  в  составе элитных войск бок о бок с кавказскими князьями отчасти в воспитательных целях - для того, чтобы неповадно было поднимать народ на местах. По возвращению он влюбился и женился на Анне Мальчевской (дворяне из Царства Польского которые, собственно,  организовали целый ряд национальных восстаний в Польше). 

Похожих примеров могу привести огромное множество, вспоминается Князья Богарне (читай семейство Бонапарт), которые через поколение сочетались браком с Романовыми (дико для простого русского человека, правда, а ведь совсем недавно «деды воевали»?).

Что касается украинского дворянства, могу  повториться – есть очень много славных дворянских родов, которые, если не являются украинцами по крови (не все, конечно), но крепко связаны с Украиной исторически и территориально. Например Скоропадские,Сикорские,Тарнавские, фон Фальц-Фейны (Аскания Нова), Волконские (частично), Маендорфы (последняя декада 19 начало 20 века), де Курисы (греки по происхождению, потомственные дворяне, Одесские промышленники), Леся Украинка (урожденная Косач, из потомственных дворян). А Василь Вышиваный (Вильгельм фон Габсбург) вообще жизнь отдал за Украину, в полном смысле этого слова. Все это настоящие украинские аристократы, у которых есть потомки. 

Герб роду Косачів

 25 лютого (13-го за ст.ст.) 1871 року у Звягелі на Волині у дворянській родині Косачів з'явилася на світ майбутня зірка першої величини в нашій літературі – Леся Українка. 

Косачі походили із українського козацького шляхетства, яке після скасування Гетьманщини отримало дворянські права. 

Герб їхній був такий: «Щит розтято; в першому, блакитному, полі срібний бунчук, у другому, золотому, три срібних бруски у стовп. Надшололоник: три страусові пера» (Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник / С рисунками Е.Нарбута. Санкт-Петербург: Изд. Чернигов. дворянства, 1914. С.80).

Печатка великого князя київського Ізяслава Ярославича, третя чверть XI ст.

 Печатка великого князя київського Ізяслава Ярославича, третя чверть XI ст.

Свинець; карбування. D– 30×27мм, D2– 24мм; Н– 5мм. 23,9г

Зі збірки Музею Шереметьєвих, Київ (VР-1030)

На лицьовій стороні молівдовула зображено погруддя св. Димитрія в обладунках, поверх яких накинуто плащ. Святий воїн тримає у правиці спис, у лівиці – округлий декорований щит. З обох боків стовпчасті написи: O|A|GI|O|S-D|IM|TRI (Ὁ ἅγιος Δημήτριος – Святий Димитрій). Довкола йде крапковий обідок. 

На звороті, також у крапковому обідку, – орнаментальна розетка у вигляді квітки – одного з династичних знаків Рюриковичів у Х–ХІІІ ст. 

У горішній частині печатки круглий отвір – для носіння її як підвіски.

У ХІ ст., а саме цим століттям за стильовими ознаками датовано печатку, хрестильне ім’я Димитрій мав лиш один князь – син Ярослава Мудрого Ізяслав. Ізяслав займав турівський (1042–1052), новгородський (1052–1054), київський (1054–1068; 1069–1073; 1077–1078) столи. Двічі князь був змушений покидати Київ і з родиною шукати прихистку в різних європейських країнах.

За описом Олександра Алфьорова у: 1000 років української печатки: каталог виставки [...]. Київ, 2013. С.32–33

Emilia Clarke and Jennifer Clarke, founders of @SameYouOrg, today at Windsor Castle with the Prince of Wales.

Emilia Clarke and Jennifer Clarke, founders of @SameYouOrg, today at Windsor Castle with the Prince of Wales.

They have been made Members of the Order of the British Empire. This honour recognises services to people with brain injuries.

Эмилия Кларк и Дженнифер Кларк, основательницы @SameYouOrg, сегодня в Виндзорском замке с принцем Уэльским.

Они стали членами Ордена Британской Империи. Этой наградой отмечают заслуги перед людьми с черепно-мозговыми травмами.

Emilia Clarke with her mother today at Windsor Castle after receiving the MBE honor.

О Тевтонском ордене

 6 февраля 1191 года Папа Римский Климент III особой буллой учредил Тевтонский орден. 

Полное название Fratrum Teutonicorum ecclesiae S. Mariae Hierosolymitani - Тевтонское Церковное Братство Св. Марии в Иерусалиме - изначально создан как немецкая ветвь Рыцарей-Госпитальеров, с девизом (Helfen Heilen Wehren - Помогать, Защищать, Исцелять).

В рашистской истории часто можно встретить утверждение, что братство специально создавалось для Крестового похода на Святую Русь. Псы-рыцари быстро покорили территории современных Латвии и Эстонии, чтобы затем захватить новгородские земли (а значит, и Ингрию). Но благоверный князь Александр Невский сорвал эти планы и спас православный русский народ.

В реальности дело обстояло совершенно иначе. Всё началось с того, что немецким рыцарям, отправлявшимся освобождать Святую землю от сарацинов, надоело пребывать на вторых ролях в орденах Тамплиеров и Госпитальеров (там верховодили выходцы из Франции). В итоге и была достигнута договорённость с римской курией о создании нового союза рыцарей-монахов. Его полное название звучало как «Германское братство Святой Марии в Иерусалиме».

Штаб-квартира Тевтонского ордена до 1271 года находилась вовсе не в Балтии, а на Ближнем Востоке. Затем руководство братства переехало в Венецию. И лишь в 1307 году центром стал Мариенбург (современный Мальборк в Польше). Причём в эти земли немцев пригласили в 1231 году польский князь Конрад I Мазовецкий и его русская жена княгиня Агафья Святославовна, которые не могли справиться с набегами язычников-пруссов.

Папа далеко не сразу смог уговорить магистра Тевтонского ордена взять под опеку Орден меченосцев, обосновавшийся в Северной Балтии и потерпевший в 1237 году сокрушительное поражение от литовцев (причём на стороне меченосцев было до 300 псковичей).

Образованное в итоге Ливонское ландмейстерство имело широкую автономию в рамках Тевтонского ордена. Именно оно должно рассматриваться как «угроза русским землям». Но кроме неудачной попытки построить крепость в Ингрии (современное Копорье), а также временного контроля над Изборском, никакой угрозы Пскову и Великому Новгороду рыцари-монахи не представляли. В частности, они не брали в 1240 году штурмом Псков. Горожане сами пригласили двух фогтов (судей) Ордена, которые потом благополучно вернулись на запад.

Не было никакой грандиозной битвы на Чудском озере. Если что и случалось — стычки в пограничных территориях. И чаще не новгородцы страдали от набегов с запада, а предки современных эстонцев и латышей во время грабительских нападений с востока на их деревни и сёла. При этом ни одного орденского замка новгородцы захватить не смогли.

«Подвиги» Александра Невского (который не защищал жителей Великого Новгорода от немцев, а вынуждал их начать платить дань Орде), якобы «спасавшего православие», были придуманы его потомками, которые сели княжить в Москве. А позднее именно московиты уничтожили Новгородскую республику, убив или депортировав её жителей.

Ну и наконец, что мы видим в XXI веке? На месте бывших владений «псов-рыцарей» в Северной Балтии — благополучные демократические государства: Эстония и Латвия. А в каком состоянии пребывают «спасённые от крестоносцев» Великий Новгород и Псков?

Истребление безмолствующей гвардии

 Сухское истребление (осет. Сухы цагъд) – устойчивое выражение, сохранившееся в осетинском языке, обозначающее полное уничтожение кого-либо. 

Следует видеть в устоявшемся выражении отражение исторических событий, зафиксированных армянскими церковными источниками 3-4 веков, повествующих о житии святых Сукиасянцев - сорока (по другой версии – шестнадцати) аланских воинов, направленных царем Алании в Армению в качестве почётной свиты царевны Сатеник, вышедшей замуж за царя Армении Трдата. Согласно писанию аланские витязи приняли в Армении христианство и удалившись на гору Сукавет, стали отшельниками. Сукиасянцами же аланских отшельников назвали по имени их предводителя Баракадры – принявшего в крещении имя Сухий (от греч. Исихий – «безмолвствующий»). 

Прознав о вероотступничестве своих подданных, аланский царь Гигиан (вар. Датиан) направил к Сухию отряд во главе с военачальником Барлахом приказав вернуть отступников на родину любой ценой, либо в случае отказа, предать всех мечу. Переговоры Барлаха не увенчались успехом: отказавшись отречься от новой веры, Сухий и его приспешники были жестоко истреблены, пополнив своими именами число святых мучеников армянской христианской церкви. 

См. подробнее - https://ru.wikipedia.org/wiki/Сухий_Аланский

Daenerys Stormborn of House Targaryen

Daenerys Stormborn of House Targaryen, First of Her Name, Queen of the Andals and the First Men, Protector of the Seven Kingdoms, the Mother of Dragons, Khaleesi of the Great Grass Sea, the Unburnt, the Breaker of Chains

HM King Frederik X and HM Queen Mary of Denmark, the Faroe Islands and Greenland

Now officialCongratulations to HM King Frederik X and HM Queen Mary of Denmark, the Faroe Islands and Greenland

Главное - не согрешать словами - и тогда и с другими грехами легче справиться

 Все мы много согрешаем. Кто не согрешает в слове, тот человек совершенный, могущий обуздать и всё тело (Иак 3.2).

Главное - не согрешать словами - и тогда и с другими грехами легче справиться. 

Помоги нам, Господи, не произносить оскорблений и проклятий!