Summi Ordinis Militaris Templum Sedis Sanctae Virginis Galiciae, Imperatores Orientis et Occidentis – Custodes Silentium Regiae

Summi Ordinis Militaris Templum Sedis Sanctae Virginis Galiciae, Imperatores Orientis et Occidentis – Custodes Silentium Regiae
Суверенний Лицарський Орден Храму Престолу Пресвятої Діви Галицької, Імператорів Сходу і Заходу - Охоронці Королівського Мовчання
Orden Soberana y Militar del Templo de Trono de la Santísima Virgen de Galicia, los emperadores de Oriente y Occidente - Guardianes del Silencio Real
Sovereign Military Order of Temple of Throne Blessed Virgin of Galicia, the Emperors of East and West – Guardians of the Royal Silence
Суверенный Рыцарский Орден Храма Престола Пресвятой Девы Галиции, Императоров Востока и Запада – Хранители Королевского Молчания
Aranost Riston Ost-Aran Teluith Vanya Galadhen, Rîl Annûn ar Annui, Dîr Sîdh Aranel
"... В одній з герметичних орденських систем ХVІІІ ст. є таємний блукаючий ступінь ієрархії під назвою "Охоронець королівського мовчання". Королівське мовчання - знак невизначеності витоків Державності, Династії, Влади. Охоронець - дослідник і ревнитель того знаку, традиціоналіст. Початок державності України також огорнутий королівським мовчанням: обмаль фактів, суперечлива хронологія, міфологізовані політичною кон'юктурою події. Кожна спроба заступити на варту королівського мовчання України вартує уваги, бо ще Платон казав: визначення "життя" і "спогадів" конгруентні... можемо констатувати відрадний факт: на охорону Королівського мовчання України заступив новий вартовий. Будемо сподіватися, що втома і брама його не здолають"
(Єшкілєв В. Передмова // Четвер. - 1993. - № 4. Проект "Імперія". - С. 48).
четверг, 12 ноября 2026 г.
Silence !!!
понедельник, 9 ноября 2026 г.
Королівство Руське / Наличини та Володимирії
Лев I Данилович (1270-1301) ніколи королем не титулувався. Він перебував у союзі із золотоординським ханом Ногаєм, за допомогою військ якого приєднав Закарпаття та Люблінську землю. Але загибель Ногая у битві з Токти 15 вересня 1300 р. (місцевість Каканлик у низинах Південного Бугу) мала негативні наслідки для Галицько-Волинської Русі: у віці 70-ть років Лев І змушений був перебувати як заручник у ставці Токти, потім прийняв монаший постриг та передав владу своєму синові Юрію, матір’ю якого була Констанція (1237-1288), дочка угорського короля Бели IV.
Король Русі (Rex Ruscie) та князь Володимирії Юрій-Георгій І Львович (1301-1308) столицею своєю зробив саме Володимир-Волинський, в якому до 1288 р. князював Володимир-Іван Василькович. Титули на печатках: «Sigilum Domini Georgii regis Russiae» (аверс), «Sigilum Domini Georgii principis Ladimiriae» (реверс). Папа римський Климент V (1305-1314) через легатів закликає «короля русинів» приступити до послуху римській церкви, у чому Юрій Львович відмовляє, але добивається від константинопольского патріарха створення у 1303 р. Галицької митрополії (з включенням до неї Галицької, Володимирської, Холмської, Перемишльскої, Луцькоі та Туровської єпархій) та обранням митрополитом Нифонта (існувала до 1347 р., відновлена у 1370-1401 рр.).
Андрій Юрійович княжив у Володимирі-Волинському (1308-1323) і у документі від 27.08.1320 г. титулує себе тільки Володимирським князем. Лев ІІ Юрійович княжив у Галичі (1308-1323). Обидва брати згадані у документі про стосунки з Тевтонським орденом (9 серпня 1316 г.) как «Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Ladimiriae». У листі польського короля Владислава Локетка до папи римського Іоанна ХХІІ від 21 травня 1323 г. повідомляється, що обидва королі-схизматики Юрієвичі, які були «непереможним щитом» (scutum inexpugnabile) проти татар, вже мертві («пішли з цього світу», «decesserunt ex hac luce»). Швейцарський хроніст Іоганн Вінтертурський у 1340 р вказує, що «татарський хан нещодавно перед теперішнім часом визначив русинам двох нечестивих достатньо відповідальних королів, але коли русини почергово їх звели з цього світу отрутою, назначив їм латинського християнина».
Володимир Львович (1323-1325, пом. 1340) був сином дочки муромського князя Романа Глібовича. Вважається, що володарював у Галичі він номінально, а замість нього королівством керувала боярська рада на чолі з боярином Дмитром Детьком (пом. 1349), яякий називав себе офіційно «староста Руської землі», хоча у «Записках Феогноста» (1330 р.) і у надпису на дзвоні з Львівського Собору св. Юрія він названий князем.
Син Марії, дочки Юрія-Георгія І Львовича, та мазовецького князя Тройдена ІІ П’яста Юрій ІІ Болеслав (іноді – Казимир) був королем Галіції та Володимирії у 1325 – 21.03.1340 рр. Польський хроніст Янко з Чернкова говорить, що Болеслав-Юрій успадкував князівство Русь від свого дядька по матері (avunculo suo in ducatum russie successerat). Його дружиною була Офка-Евфимія, дочка великого князя Литви Гедиміна. У 1334 р. Юрій ІІ Болеслав титулується як «Nos Georgis Dei gratia dux Russiae», «Georgius Dei gratia dux Terrae Russiae, Galiciae et Ladimere», «Georgius, ex dono Dei natus dux et dominus Russiae», у 1335 р. іменує себе «Божою Милістю урожденний князь всієї Малої Руси» («Dei gratia natus dux totius Russae Minoris»), а в 1339 р. – «урожденний князь і дідич королівства Русі» («Boleslaum II Trojden de Masovia natus dux et dominus Russiae», «dux et heres Regni Russiae»). Як вказує Л. В. Войтович, принятям цього титула він підкреслив відмову галицько-волинських володарів від претензій на решту Русі, що перебувала у залежності від Орди. Тобто «Мала Русь» тут позначає ту частину Русі, яка вже не була подвладна монголам.
«Староста Руської землі» Дмитро Дедько кілька років за монгольської підтримки в середині XIV ст. керував землями вигаслої руської династії, але 1344 р. визнавав себе васалом Людовіка І Анжуйського (пом. 1382 р.) .
У 1340-1349, 1353-1354, 1376-1377 рр. князем галицким був суперник польського короля – великий князь волинський Любарт-Дмитро Гедимінович (1340-1383) як чоловік Агриппіни-Буші (Богуслави), дочки Льва ІІ Юрійовича (за іншими даними – у 1331 р. одружений на Анні, дочці Андрія Юрійовича), від якого отримав ще у княжіння на Волині (у 1323 – Луцьку землю, у 1325 г. – Любарщину). У 1347 р. у листі константинопольского патріарха названий «володарем Галичини та Володимерії». Його син Федір-Мануїл Любартович був великим князем волинським у 1383-1390 рр, князем сіверським (1393-1405), жидачивським (1405-1431), волинскиим (1431). Від його сина Дмитра-Сангушка (1370?-1449), луцького князя, пішов рід Сангушків.
Коли на польський престол сів у 1370 р. угорський король Людовік (Лайош) V Анжуйський (1370-1382), син Єлизавети, сестри бездітного короля Казимира ІІІ Владиславовича П’яста, та Карла-Роберта Анжуйського, він від’єднав від Польщі Галичину та Володимирію і приєднав її до Угорщини. Спочатку він прийняв титул «короля Галіції», але потім, через війну з волинським володарем Любартом, змінив титул на «короля Галіції та Лодомерії» (Rex Galiciae et Lodomeriae). Звідси угорські королі зберігали цей титул і від них він перейшов до австрийських імператорів.
В 1371 р. «королевою Русі» титулується королева-мати Угорщини Єлизавета (пом. 1380 р.), яка від імені свого сина, короля Угорщини і Польщі Людовіка І з династії Анжу, на короткий час взяла під опіку руські землі його розлогих володінь (Helizabeth Dei gracia reg[ina] senior Vngarie, [Polo]nie et Russie).
З 1383 р. «королевою Галичини і Володимирії» стала титулуватися старша донька Людовіка І Анжуйського Марія, котра успадкувала престол Угорщини: «Божою милістю королева Угорщини, Далмації, Хорватії, Рами, Сербії, Галичини, Володимирії, Куманії і Болгарії» (Maria, Dei gracia Hungariae, Dalmaciae, Croaciae, Ramae, Seruiae, Galliciae, Lodomeriae, Comaniae Bulgariaequae Regina).
Угорщина не визнала аннексії Галицької землі Польщею, оскільки польський король Казимир ІІІ визнав права Анжуйської династії на Галичину за договором 1350 р. і це ж підтверджено в польсько-угорських угодах 1412, 1415 і 1423 рр.
У 1526 р., після битви під Могачем, угорська корона (а з нею і всі титули) перейшла до династії Габсбургів, і з розподілом Польщі (1772 р.) Марія-Терезія як королева Угорщини та імператриця Австрії, відтворила коронний край «Королівство Галіції та Лодомерії» (Königreich Galizien und Lodomerien). Наприклад, титул імператора Франца Йосифа І мав вигляд: «Franciscus Iosephus I, Dei Gratia Austriae Imperator, Hungariae et Bohemiae Rex, huius nominis Apostolicus, Venetiarum, Dalmatiae, Croatiae, Slavoniae, Galiciae, Lodomeriae et Illyriae Rex... et cetera, et cetera». Проте австрійські імператори хоча титулували себе «Королями Лодомерії», фактично не володіли жодним метром Волинської землі, яка відійшла до Російської імперії. В офіційному титулі не було слова «Польща» (титул Rex Poloniae Габсбурги не використовували, бо він належав російським царям після 1815 року). Це давало українцям Галичини юридичний аргумент: ми не частина Польщі, ми – піддані Короля Галичини. Саме під цим титулом у 1804 році було остаточно затверджено герб: синє поле, чорна галка (від одної з версій походження назви Галич) над трьома золотими коронами.
воскресенье, 8 ноября 2026 г.
Принц Луї, герцог Анжуйський, головував на церемонії прийняття дев’яти лицарів і шести дам до складу Корпусу дворянства Князівства Астурія
Le prince Louis Duc Anjou, prétendant au trône de France, a présidé l'investiture de neuf chevaliers et six dames du Corps de la Noblesse de la Principauté des Asturies, dont il est conseiller magistral depuis janvier 2026.
Принц Луї, герцог Анжуйський — претендент на французький престол — головував на церемонії прийняття дев’яти лицарів і шести дам до складу Корпусу дворянства Князівства Астурія; в цій організації він обіймає посаду магістеріального радника із січня 2026 року.
суббота, 7 ноября 2026 г.
Принц Эммануэль-Филиберто ди Савойя
Принц Еммануель-Філіберто ді Савойя, претендент на італійський престол, потрапив на обкладинку журналу Cavour і ставить питання про актуальність, переваги повернення монархії.
воскресенье, 1 ноября 2026 г.
Princess Marie Immaculata of Liechtenstein and Zurab Dzidziguri, who married
Princess Marie Immaculata of Liechtenstein and Zurab Dzidziguri, who married yesterday, in an Orthodox wedding ceremony at the Peterskirche in Vienna, Austria.
The bride is the daughter of Prince Gundaker of Liechtenstein and his wife Princess Marie d’Orléans.
The groom is the brother of Princess Kristine de Bagration-Mukhrani, a member of the Georgian royal family through her marriage to Prince Juan Bagration of Mukhrani.
The couple received a blessing for their marriage from His Cathlicos Patriarch Shio III of Georgia.




