Олег Однороженко: Герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона ("Погоня Руська"), як державно-династичний герб України-Руси

 У тривалій та звивистій історії української геральдики особливе місце посідає герб зі св.Юрієм, який списом поцілює дракона, – «въоруженъ воинъ змїѧ поправ мужественно». Саме це зображення найдовше уживано як державно-династичний герб України-Руси – від початку XIV ст. й до XVIII ст. Поява ж цього геральдичного сюжету, вірогідно, пов’язано з королем Руси Юрієм І (1301–1308). Правитель уживав гласний герб із зображенням хреста св.Юрія, що згодом трансформувався у земельний герб Волині та Брацлавщини (Східного Поділля). Поруч із цим знаком уживано від того ж часу й герб із фігурою св. Юрія. Його представлено, зокрема, на печатці 1324 року міста Володимира, тогочасної столиці Руського королівства.

Від другої половини XIVст. герб зі св. Юрієм набуває територіального значення – його вживають князі литовського походження задля позначення своїх володінь на теренах колишнього Руського королівства А далі він стає династичним гербом руських княжих родів, котрі свої початки виводиди від князя Володимира Великого, – Острозьких, Заславських, Четвертинських, іноді навіть і Вишневецьких. 

Від XVІ ст. цей герб набуває власної назви – «Погоня руська» – за аналогією з «Погонею литовською» – литовським державно-династичним гербом. Врешті, саме сюжет зі св.Юрієм мав стати державним гербом Великого князівства Руського, після укладання Гадяцької угоди (1658). Саме його представлено в складеному гербі 1659 року гетьмана Івана Виговського, поруч із коронним Орлом та литовською Погонею.

Післяісторія герба зі св.Юрієм дуже подібна з сумною історією старожитньої назви нашої країни Руси (Росії), яку на початку XVIII ст. привласнила собі Московська держава. Гербом останньої від кінця XV ст. було зображення світського воїна-змієборця на коні («єздєц», «государь»), і лише від початку XVІІІ ст. це зображення (очевидно – під впливом української/руської геральдики), почали трактувати як св. Георгія. Тож не дивно, що під час Національної революції 1917–1920 років цей наш старовинний державний герб навіть не фігурував серед претендентів на герб нової Української держави. Як, утім, і призабута назва «Русь»…

Текст Oleg Odnorozhenko. Ілюстрація: родовий герб і генеалогічне дерево князів Четвертинських із праці Афанасія Кальнофойського «Тератургіма» (Київ, 1638)

Молчание

 

Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

 Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України

Алла Соколова

Соколова А. В. Візантійсько-лицарський культурний феномен у релігійних і творчих традиціях Британії-Англії та Русі-України. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (мистецтвознавство). Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2021.

https://chtyvo.org.ua/authors/Sokolova_Alla/Vizantiisko-lytsarskyi_kulturnyi_fenomen_u_relihiinykh_i_tvorchykh_tradytsiiakh_Brytanii-Anhlii_ta_R.pdf

У дисертації досліджено історичні взаємодії Британії-Англії та Русі-

України від візантійсько-християнського періоду неподіленої церкви до

XVII століття з опорою на лицарсько-аристократичні принципи культурних

відносин націй. Визначено особливості націєтворення в середньовічній Євро-

пі, коли християнська релігійна єдність стає визначальною для всього мате-

рикового простору, охоплюючи й острівні землі Британії.

Виявлено закономірність впливу візантійської цивілізації на культуру

Британії-Англії і Русі, визнано візантійську модель державотворення як зра-

зок для культурних інститутів Британії-Англії та Русі-України.

Збагачено історичні дані про візантійську культуру як цілісність бага-

тьох складових, серед яких головними були досягнення давньогрецької (елі-

ністичної), римської цивілізацій і християнські цінності. Візантія ніколи не

зазнавала глибокого культурного розриву зі своїм минулим, що своєрідно

вплинуло на процес становлення, розквіту і занепаду Візантійської імперії.

Досліджено динаміку культурних, торговельних і релігійних зв'язків

між Візантією і Британією. Збагачено історичні дані про візантійську культу-

ру як цілісність багатьох складових, серед яких головними були досягнення

давньогрецької (еліністичної), римської цивілізацій і християнські цінності.

Розглянуто салонна й духовна театральної культури Візантії, світське і духо-

вне начало візантійського театру.

Досліджено духовні танці, популярні в аристократичних колах доіконо-

борчої Візантії як основу танцювальної церковної культури. Підтверджено її

спадкоємність щодо сакральності античної танцювальності й рухів-жестів-

поз, «дематеріалізації». Охарактеризовано хореографічну цілісність європей-

ської танцювальності як «балету ніг», на відміну від «балету рук і тіла» на

Сході.

Виявлено тяжіння британського язичництва до християнських ідеалів і

цінностей за аналогією скіфо-слов’ян у Криму, які прийняли християнство в

І столітті н. е. Це заклало основи культурної генетики православного віроспо-

відання.

Розкрито православну основу духовної культури Британії-Англії в ре-

зультаті прийняття християнства в епоху неподіленої церкви IV–XI століть,

що набуло втілення у творчості бардів і в унікальній протосалонній культурі

англійських масок. Доведено, що ірландські барди виконували ряд важливих

функцій, зокрема освітню, релігійну і світського примирення, єднання. Барди-

арфісти складали божественні хвалебні панегірики, які правомірно порівню-

вати з візантійськими. Підкреслено паралелі спадщини бардів з кобзарською

творчістю.

Висвітлено, що друїди були носіями високої освіченості, викликаючи

цим глибоке неприйняття у римлян і їхніх послідовників в Західній Європі з

властивим їм раціоналістичним мисленням. Розкрито давні західні правосла-

вні традиції, сформовані під впливом містицизму друїдів, слов’янських волх-

вів і християнської містики у військових діях козаків-характерників. Підкрес-

лено вплив философії друїдів на мислення європейців (Я. Беме, У. Блейк,

І. Моргануг, Т. Лірі, унікальний мандрівний мудрець Г. Сковорода, білорус

Д. Смирнов).

Визначено, що слов'янська культура, пов'язана з існуванням волхвів,

свідчить про схожість звичаїв і традицій з буттям друїдів. Така схожість ви-

ражалося в соціально привілейованих функціях, в аксесуарах, одязі; магічний

характер обрядності жорстоко переслідувався на Заході, але в певних межах

допускався (і допускається) в православ'ї.

Висвітлено етапи виникнення й становлення релігійно-культурних від-

носин Британії і Русі, у центрі яких перебували інтенсивні контакти русів і

бритсько-кельтських учених-проповідників. Підкреслено вплив духовного

мистецтва танцю, як спадщини Візантії, на український схід і британський за-

хід.

Визначено, що ірландці-британці поширювали ранні християнські й

гри-горіанські піснеспіви, зокрема поліфонно-ісонні, їм належить внесок у ро-

звиток невменного письма, орнаментації, поліфонії, контрапункту й гармонії.

Зазначено, що Британія в епоху Середньовіччя стала другим після Візантії зо-

середженням чернечої вченості в культурному бутті православ’я.

Визначено кельтський фактор буття України щодо жіночої самостійно-

сті у шлюбних відносинах. Визначено ознаки кельтсько-бритських поетичних

традицій у творчості української народної поетеси Марусі Чурай. Обгрунто-

вано, що козацька культурна традиція відмічена внутрішньою театралізовані-

стю, в якій сам вигляд козака, його одяг, зачіска, музична й риторично-

поетична виученість підкреслювали наслідування кельтської і варязької арис-

тократії, що складала взірець лицарського, воєнного і віросповідального слу-

жіння.

Доведено, що антично-язичницькі і християнсько-містичні традиції ма-

скових і маскарадних дійств у східних і західних православних звичаях були

безпосередньо пов’язані з передріздвяними й різдвяними святами, що зумо-

вило синтез святкової обрядовості вшанування зимового сонцестояння, коля-

ди у слов’ян, сатурналій в англів та аналогічних кельтських свят, пов’язаних з

християнським Різдвом. Сакральна природа різдвяних свят проступає у ря-

дженнях, вечорницях в Україні, у виставах масок-антимасок у Британії-

Англії. Відзначено, що маскарадні традиції проникають в культуру країн кон-

тинентальної Європи, проростають корінням в традиції аристократичної зна-

ті, еволюціонують і набувають нових форм.

Доведено, що маски співвідносяться з протосалонними зібраннями анг-

лійської, італійської і французької аристократії, що беруть початок від інтеле-

ктуального «театру» придворних зібрань у Візантії. Маски сублімувала конф-

лікт в естетичну згоду і підпорядкування волі монарха, були точкою відліку

потрібних контактів і зближень, створювали атмосферу довіри до монархії,

підкреслюючи особисту відданість аристократії і слуг королю. Маски знаме-

нували сакральне дійство, містичний смисл, космічний символ: культ Сонця

— культ Бога — культ монарха як представника Бога на землі.

Маски мали сакрально-вселенський зміст і завершувались спільним

танцем виступаючих і присутніх (revel). В жанрі маски поєднуються місцеві й

континентальні (італійські та французькі) художні традиції, що свідчить про

відкритість культур як необхідну умову прогресу і розвитку, взаємозбагачен-

ня і формування спільного культурного простору.

Танець був ядром Маски, основним засобом залучення багатонаціо-

нальної аудиторії. Танці припускали отримання атактильного досвіду життя

англійського двору, незалежно від рівня володіння англійською мовою, при-

вносили у виставу сакрально-ритуальний сенс.

Жанр придворної маски суттєво вплинув на розвиток англійського те-

атру, який проклав шлях англійській опері, викликнув до життя оригінальну

англійську мадригальну оперу.

Здійснено порівняний аналіз композиції «Вечорниць» П. Ніщинського з анг-

лійською придворною маскою й антимаскою (фальшивою маскою) епохи

правління королів Стюартів, охарактеризовано танцювальне дійство «Вечор-

ниць» як «славильне завершення» обряду-зібрання.

Розкрито мету експедицій чумаків, поведінково-психологічні стереотипи,

властиві українському козацтву, чумацтву і лицарству Заходу.

Здійснено порівняння національних культур, географічно віддалених одна від

одної. Дослідження основ культурної генетики націй надало можливість ви-

явити поведінково-психологічні особливості в унікальних проявах національ-

но-державного буття.

Ключові слова: язичництво, духовно-салонна театральна культура Ві-

зантії, творчість бардів-філідів, ірландсько-бритська чернеча вченість, арис-

тократизм, культурно-релігійні традиції Британії-Англії та Русі-України, ли-

царсько-аристократична культура, духовно-сакральна культура танцю, Вечо-

рниці, придворна Маска, козацтво, чумацтво.